Далекий простір

Давно хотіла прочитати цю книгу, адже далеко не всю нашу фантастику високо оцінююсь як в Україні, так і за кордоном. Але після двадцятої сторінки цього "інтелектуального" та "метафоричного" роману я була глибоко розчарована.

Коротко про головне. Події відбуваються у мегаполісі майбутнього, жителі якого сліпі від народження. У їхньому житті немає таких слів як "бачити", "дивитись", "сліпий", "зрячий", а очі вважаються непотрібним (рудиментарним) органом як, наприклад, апендикс чи волосяне покриття. Але іноді система дає збій і дехто з людей прозріває, що і сталося з головним героєм. Таких людей вважають психічнохворими, які потребують негайного лікування. Автор доволі швидко, з перших сторінок, знайомить нас з головним героєм (Гарб Силк), який водночас є головною проблемою роману. Гарб -…

Кілька днів мені вистачило, щоб перегорнути останню сторінку. Так дивно усвідомлювати, що це було справді захоплююче, так як  я не являюсь великим поціновувачем фантастики. Останнім фантастичним прочитаним мною  твором був «451* по Фарангейту» Рея Бредбері.  І чомусь для мене, саме з цим твором тематично перегукувався «Далекий Простір» . І можу сміливо заявити, що даний роман не здався мені менш глибшим та змістовнішим. В деяких моментах навіть більше (нехай простять мені усі фанати творчості Бредбері).

Хочеться відразу зауважити, що «Далекий Простір» чомусь недооцінений сучасним поколінням читачів. Чому? Можливо через те, що мало відомий, ще поки. Я наприклад, випадково натрапив на нього. І раніше не зустрічав його,  ні в яких списках рекомендованої літератури. Хоча, як виявляється,…

Однозначно можу сказати, що Ярослав Мельник став для мене відкриттям 2017 року! Коли починала читати роман, то не сприймала його серйозно. Навіть більше, думала, що це чергова фантастика, яка нічим особливим не здивує. Але в результаті, я не була готова до того, що мені дав Ярослав Мельник. Вкотре переконуюсь, що в нас є чимало українських талановитих авторів, про яких варто говорити, якими варто пишатись. Та, на жаль, через не достатню рекламу, ці імена й досі залишаються для нас маловідомими. Письменник, в прямому сенсі, відкриває очі на світ, заставляє задуматись над тим, хто ми є, для чого живемо.. Це просто надзвичайна книга, яка варта Вашої уваги. Повірте, Ви, не пошкодуєте!))

Про цю книжку і про її автора я зовсім нічого незнав, та й купив я її абсолютно випадково. При покупці трьох книг мені дали її безплатно. Чесно кажучи я не надто поспішав її читати оскільки не знав чого чекати від даного роману + я не надто люблю твори українських авторів, хоча сам не знаю чому.

Даний роман став першою сучасною українською книгою яку я прочитав. І чесно кажучи я просто прозрів! Від цього роману я точно не чекав того що він мені дав. Це просто надзвичайна книжка яка вразила мене цілком і повністю. Я навіть можу визнати її шедевром фантастики.

В даному романі автор, а саме Ярослав Мельник розповідає нам про майбутній світ де всі люди народжуються сліпими. Такого поняття, як бачити взагалі немає. Головний герой роману - Габр Силк звичайний сліпий хлопець, такий як усі. Та…

Яка ж цікава книжка! Чиатала її в університеті на практичному занятті з історії російської літератури та літературно-художньої критики. Можливо, предмет не був би нудним, якби його не вів старий й противний викладач, для який в російській мові є точні визначення - "сухарь" та "брюзга". Можливо. Але склалося так, що вів саме він. А піти з практики не можна, бо "завалить" на екзамені. Тож я тихенько собі сиділа на задній парті й читала "Далекий простір". Я взагалі забула, де я є. Настільки заглибилася в читання, що навіть не почула дзвоника. А це була остання пара. Коли мене штурхнули друзі, отямилась, запхала в сумку речі й побігла на зупинку. Читала в парку. Потім в маршрутці. А дочитувала вже вдома. Стовідсодково стверджую, що перечитуватиму ще не раз.

В одній із рецензій на доволі суперечливий фільм Голодні ігри прочитав те, що антиутопії пишуться переважно для підлітків. В дечому з автором цих слів я в думках погодився. Бо коли ти юний переважно поділяєш світ тільки на чорне і біле. Тобі здається, що весь світ проти тебе, ніхто тебе не розуміє. і ти прагнеш чогось не зрозумілого та прекрасного, щось типу далекого простору. Книга як і всі антиутопії порушує тему - більшість не завжди права і тому в більшості випадків помиляється. Якраз за такий посил чипляється підліток, відразу ототожнює себе з гером проти якого виступає така безжалісна система. Читача з досвідом такі ідеї вже не викликають якогось ефекту ошелешиння, але допомагає згадати вище написаний посил. Проте досвідчений до цього ставиться більш спокійніше, як один із героїв…

Я не люблю фантастики. Хто б не хотів мене переконати у зворотньому, але... Єдине виключення для мене було зроблено Бредбері. Тому що "451 по Фаренгейту" - це безумовний шедевр, який гріх не прочитати. Хоча і він "пішов" мені у доволі дорослому віці. Чому я згадала цього метра? Саме тому, що "Далекий простір" нагадав мені твори Бредбері. Я б ніколи не звернула увагу на цю книгу на полиці, а тим більше, якби прочитала анотацію. Однак, вже рік ми проводимо проект "З домашньої бібліотеки", де люди розповідають про книги, які радять іншим. Читають уривки. Цей твір приніс екс-міський голова Луцька і за 5 хвилин представлення змусив молоду аудиторію записатись у чергу на книгу. Книга на стільки гарно показує ставлення "влади до народу" та бажання зробити усіх однаковими, що іноді хочеться…

Може в мене й будуть кидати камінням шанувальники творчості Ярослава Мельника, але від прочитання його «Далекого простіра» мене спіткало розчарування. Не вийшло доброго пригодницького роману, з закрученим сюжетом, цікавою філософською начинкою, загорнутою в фантастичну обгортку. Опис мегаполіса сліпих, їх суспільства, організації терористів, колишніх зрячих, що були насильницькі позбавлені зору, селища зрячих, що керують мегаполісом, вийшли плоскими та зверхніми. Якогось екшену в книгі зовсім не має, якщо не вважати цим маленького епізоду з переслідуванням головного героя Габра Сілка службою безпеки мегаполісу. Щоправда, наприкінці книги Мельнику непогано вдалось подати роздуми головного героя Габра щодо його місця в житті, де воно, серед сліпих або серед зрячих. Сподобався епізод, в…

«Далекий простір» Ярослава Мельника - ще одна антиутопія до мого списку. Проте не скажу, що задоволений. Я ще не натрапляв на жодну книгу у цьому жанрі, щоб так люто мене обурила своєю передбачуваністю і затягнутістю. Не зважаючи на маленький обсяг, із цього роману вийшло б прекрасне оповідання. Є утопічна держава де, як завжди, усі щасливі, задоволені правлінням і загалом радіють життю. І все б чудово, якби ці люди не були сліпими. Але раптом наш головний герой, Габр, починає бачити. Про сюжет більше ні слова, бо і це вже досить інтригує, правда? Тоді, що ж сталося зі мною? Чому мені так не сподобалася книга? Я не очікував від автора такої простоти. Було дуже багато непотрібних персонажів, ну просто дуже беззмістовних діалогів. І ще одне, можливо, тут помилятимуся найбільше, але мені…