2

«Далекий простір» Ярослава Мельника - ще одна антиутопія до мого списку. Проте не скажу, що задоволений. Я ще не натрапляв на жодну книгу у цьому жанрі, щоб так люто мене обурила своєю передбачуваністю і затягнутістю. Не зважаючи на маленький обсяг, із цього роману вийшло б прекрасне оповідання.
Є утопічна держава де, як завжди, усі щасливі, задоволені правлінням і загалом радіють життю. І все б чудово, якби ці люди не були сліпими. Але раптом наш головний герой, Габр, починає бачити. Про сюжет більше ні слова, бо і це вже досить інтригує, правда?
Тоді, що ж сталося зі мною? Чому мені так не сподобалася книга? Я не очікував від автора такої простоти. Було дуже багато непотрібних персонажів, ну просто дуже беззмістовних діалогів. І ще одне, можливо, тут помилятимуся найбільше, але мені зустрілися просто вже знайомі персонажі із інших і досить відомих антиутопій, втім, це можуть бути галюцинації. Та як б не сталося, погані книги – ті, які не викликають у читача жодних емоцій.
Попри те, якщо все таки поглянути на ідею роману, виявиться, - це саме одна з тих благородних книг, котрою письменник намагається достукатися до сердець читачів. Книг, після яких хочеться спитати: «Люди, та що, до біса, з вами не так?». «Далекий простір» - роман про силу волі головного героя, якого абсолютно всі змушують робити те, чого він не бажає. Тут не відіграє ніяку роль те, що всі ці люди сліпі чи просто засліплені злобою і ненавистю, коли Габр - зрячий. Врешті зрячі всі, але їм вигідно бути сліпими. Так і в житті: ми просто не бачимо те, що не хочемо бачити, бо нам так зручніше.
P.S. А ще із часу мого прочитання і до опублікування відгуку книгу затвердили у новій шкільній програмі із української літератури. Насолоджуйтеся!