4

Я не люблю фантастики.
Хто б не хотів мене переконати у зворотньому, але... Єдине виключення для мене було зроблено Бредбері. Тому що "451 по Фаренгейту" - це безумовний шедевр, який гріх не прочитати. Хоча і він "пішов" мені у доволі дорослому віці. Чому я згадала цього метра? Саме тому, що "Далекий простір" нагадав мені твори Бредбері.
Я б ніколи не звернула увагу на цю книгу на полиці, а тим більше, якби прочитала анотацію. Однак, вже рік ми проводимо проект "З домашньої бібліотеки", де люди розповідають про книги, які радять іншим. Читають уривки. Цей твір приніс екс-міський голова Луцька і за 5 хвилин представлення змусив молоду аудиторію записатись у чергу на книгу.
Книга на стільки гарно показує ставлення "влади до народу" та бажання зробити усіх однаковими, що іноді хочеться кинути книжку об стіну, аби не зустрічатись з усвідомленням, що часто і ми поводимось, як сіра маса і живемо за усталеними стереотипами, які нам нав*язує суспільство.
Якщо ж ти - не такий як усі, то тебе потрібно знищити. І не лише фізично, як намагались вбити головного героя, а й морально. Принизити. Змусити опустити руки і жити далі, як усі, як то кажуть, як книжка пише.
Розв*язка книги доволі неочікувана, однак неоднозначна.
Крім власне твору, у "Далекому просторі" є ніби витяги з заборонених книг та вірші. От саме останні мені геть "не пішли". Занадто вони вже модерні та, як на мене не несуть великого смислового навантаження. І я, і дорузі, врешті просто пропускали ті пів сторінки.
Однак книга дуже сильна і, не зважаючи на фантастичність, дуже правдива. Саме тому раджу почитати й замислитись над тим, а чи варто сліпо довіряти системі.