3

Може в мене й будуть кидати камінням шанувальники творчості Ярослава Мельника, але від прочитання його «Далекого простіра» мене спіткало розчарування. Не вийшло доброго пригодницького роману, з закрученим сюжетом, цікавою філософською начинкою, загорнутою в фантастичну обгортку. Опис мегаполіса сліпих, їх суспільства, організації терористів, колишніх зрячих, що були насильницькі позбавлені зору, селища зрячих, що керують мегаполісом, вийшли плоскими та зверхніми. Якогось екшену в книгі зовсім не має, якщо не вважати цим маленького епізоду з переслідуванням головного героя Габра Сілка службою безпеки мегаполісу.
Щоправда, наприкінці книги Мельнику непогано вдалось подати роздуми головного героя Габра щодо його місця в житті, де воно, серед сліпих або серед зрячих. Сподобався епізод, в якій двоє зрячих відповідають на питання тележурналіста, і як кожен з них розуміє місце зрячих в житті сліпих. Кінцівка, як на мене, теж вийшла якоюсь незрозумілою. Часом здавалось, що автор поспішав, намагаючись завершити роман. Вже не кажу про „ляпи”, наприклад на початку книги, де з народження сліпі люди, зовсім не розуміючи що таке бачити, звертаються один до одного „Бачиш...”, а через декілька сторінок вони ж дивуються самому цьому поняттю.
Прочитавши, зрозумів, адже подібний сюжет був у «Населеному острові» братів Стругацьких, але на відміну від „Далекого простіру” там були пригоди, дружба, кохання, війна, стійкість духу та віра в ідеали, і то є справжній бестселер.
Не сподіваюсь, що ця книга знайде своїх шанувальників, але не впевнений, чи дійсно ця книга була кращою на конкурсі Книга року ВВС в Україні – 2013?