Фелікс Австрія

Відкриваючи книгу читач відразу поринає в австро-угорський Станіслав кінця XIX початку XXст. Дуже яскраво показане життя звичайних містян - їх культурні заходи, побутові питання, ставлення до цісаря, стосунки між людьми. В центрі - історія, розказана Стефою, дівчиною, яку після трагічної історії з її батьками, забрав до себе на виховання сусід, лікар Анґер. Історія будується, в основному на спогадах і є трохи сьогодення. Стефа - дуже віддана, вона пообцяла лікарю Анґеру піклуватися про його доньку, Аделю, неземну та далеку від реальності дівчину. Тепер Анґера нема в живих, а його донька щаслива у шлюбі. Проте чоловік Аделі, Петро, страшенно хоче позбутися Стефи, вона абсолютно зайва в тому будинку. Аделя ж, зі своєї сторони, хоче бути вище, красивіше та бажанніше, ніж Стефа.…

В цій книжці мені не вистачило розвитку, хоча подій було багато, сюжет цікавий. Але чогось не вистачило, чогось невловимого. І я люблю літературну мову, а до розмовної двояке ставлення. Прочитати книжку потрібно для того, щоб поринути кінець 19 і початок 20 століття м.Станіслава і для того, щоб в кінці історії подумати: "А чи правильно я все бачу? А може краще життя жити для себе?"

Стефця й Аделя виросли разом і Стефцю виховали, як прислугу Аделі. Вони були врятовані від пожежі, коли їх власні будинки(панів і служників) палали вогнем. І врятовані дівчатка росли разом, як сестри але і як паночка і служниця. Вони сплелися наче 2 дерева, які чи допомагають один одному, чи заважають рости і розвиватися.

Доля майже два роки вперто намагалася вкласти мені у руки цей роман, тож я нарешті здався. До цього траплялися лише позитивні відгуки, до того ж авторитет прізвища Андрухович ніхто не відміняв. Поки що.

По суті «Фелікс Австрія» виявився романом дуже жіночим, не уявляю собі чоловіка, якому міг би прийти до вподоби такий стиль. Надто екзальтований, сповнений вкрай непереконливих героїв чоловічої статі та відсутністю причино-наслідкових зв’язків.

Наприклад, в першій третині роману читаємо: «Мене завжди охоплювало роздратування, коли в нашому домі з’являються чужі люди. Крім того, терпіти не можу виявів такої кричущої неввічливості. Етикет недаремно придумали».

А вже за кілька сторінок: «Петро сміхотворний, коли намагається бути таким ввічливим. Такого в людях я теж не приймаю. Будь уже…

В силу своей профессиональной необходимости, мне нужно читать, как можно больше на украинском языке, а еще лучше, слушать украинскую речь. Поэтому, когда под руки случайно попалась ссылка на закачку аудиокнигу Софии Андрухович «Феликс-Австрия», я не задумываясь ею воспользовалась. Не знаю даже, с чего начать, солить или сахарить… Вероятно, придется начинать со сладкого, чтобы не было так солоно в итоге. Так вот. Этот роман – это ода жемчужине Прикарпатья Станиславову, который с 1962 года называется Ивано-Франковском. Думаю, что для его жителей эта история просто бальзам на душу, поскольку автор реалистично рассказывает нам множество деталей быта, свойственного, в основном, для зажиточной семьи конца 19-ого начала 20-ого столетий. Здесь можно узнать, во что одевались женщины и мужчины…

Книжка написана образно, чудово передає атмосферу тогочасного міста і настрої героїні. Все тут: і любов, що змінюється ненавистю, і душевний зв'язок між людьми, які виросли разом, і страх щось змінити у житті, і життєва мудрість, і перепони, що знаходяться тільки в розумі. А яким колоритним повстає колишній Станиславів. Із вузькими вуличками, ринками, храмами, повенями і, звичайно ж, мешканцями. Мені здається, тільки українською мовою можна створювати такі влучні та яскраві образи. Авторка залучає чимало слів прикарпатського діалекту, але через те книга не стає незрозумілою. Скоріше, ці слівця додають пікантності розповіді. З особливою любов'ю та знанням справи описуються страви, які готує Стефа. Ще тоді, виявляється, на Прикарпатті знали про бешамель, пудинг та інші смаколики, які…

Роман дочери Юрия Андруховича. О жизни Станиславова в конце 19 века. Отличная идея сюжета, да и выбранное время достаточно приятное для раскрытия. Но как-то не срослось. По крайней мере не нашло оклика в моей душе. Образы в целом хорошие, продуманные, да и окружение легко воспроизводится. Возможно, не восприятие связано со спокойным повествованием. Очень часто казалось уж слишком все скучным. Количество архаизмов/диалектизмов не мешали восприятию. Скорее всего, я просто не ценитель такой украинской современной прозы. А жаль.

Купил мне парень это чудо чтоб было что почитать в больнице. Как выбирал? Продавщица в книжном напарила, мол, очень популярная книга, многие читают. Извините меня, но "популярное" и "стоящее" - это разные вещи. 3 страницы описания того, как главная героиня едет на базар за рыбой... А кульминация - она выбрасывает ее в окно (простите за спойлер, или как оно называется). Я все ждала, ну когда уже начнет что-то происходить... И тут о Аллах, появляется странный мальчик..хм..интересно... И угадайте что! Он сразу ушел на второй план и вновь появилась куча дотошных описаних домов, улиц, одежды, ЕДЫ.... До самого конца ждала хоть каких-то эмоций... Но даже финальная сцена описана очень бредово. Закрыла книгу с мыслью "м-да... И за что здесь куча наград?" да, колосальная работа с архивами, много…

Сюжет розвивається дуже повільно, розмірено. Спочатку я бачила лише Станіславів 1900-го року, побут його жителів. Головна героїня провела мені екскурсію тією епохою. Розповіла про тогочасні звичаї, моду, спосіб життя і мислення. Про себе розповідати вона не спішила. З одного боку це добре. Оскільки це допомогло мені проникнутись тамтешньою атмосферою, звикнути і оцінити мову. Проте місцями було нудно. Далі авторка все глибше занурювала мене в свідомість головної героїні, досить майстерно знайомила з іншими героями та їх характерами. Стефа не викликала в мене позитивних емоцій, а наприкінці дуже дивувала своїми думками та висновками. Особливо про секрет Аделі. Особисто я побачила в цій книзі історію про самообман. Про те, що потрібно сприймати своє життя, своє оточення такими, якими вони…

По-перше, сюжет поданий у вигляді жіночих щоденникових записів, очікуйте розлогих ретроспекцій, душевних страждань та дівочих роздумів. По-друге, сюжет ритмічно нестабільний — є сцени захопливі, як-от виступ ілюзіоніста Ернеста Торна (до речі це повністю реальна особа), але є й багато побутових сцен, і в якийсь момент можна трохи занудитися від того, що начебто нічого не відбувається. По-третє, головним чином сюжет обертається довкола глибокого психологізму героїв. Якщо вам цікаві складні характери, незвичайні стосунки людей різних соціальних статусів, емоційні переживання жінок, то ця книга для вас.

Чи сподобалася вона мені? Можливо, головні героїні не надто зацікавили мене як чоловіка своїми особистостями, а сюжет часом надто розчинявся в описі того часу. Але це вже суб’єктивне…

Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок...

Книга справила неоднозначне враження, вона стала, свого роду, відкриттям і одкровенням, але залишила гіркуватий післясмак, пляму на серці, бо для мене була психологічно важкою. Авторка, безперечно, є майстром слова. Мова твору сподобалась неймовірно (я цілі абзаци перечитувала по кілька разів) - багата, витончена, насичена, гармонійна. А галичанська говірка - просто бальзам на душу. Я зараз її чую дуже рідко (тільки коли спілкуюся з бабусею, і вона, до речі, каже Станіслав, а не Станіславів), а нею звучало моє дитинство. Тому кожен діалектизм - крапля якоїсь ніжної, терпкої ностальгії. Прекрасно переданий настрій епохи - описані побут, звичаї, дозвілля, мода, їжа; вулиці міста, його будівлі, запахи, мешканці...…