Фелікс Австрія

Гарячу пораду прочитати цю книжку я взяла з "Як читати класиків" Ростислава Семківа, тож коли вибирала, що б почитати, миттю зупинила свій вибір на цій книжці. Прочитала її теж за кілька днів, але виявилося, що вона з тих книжок, які треба читати повільно і смакувати, тож я доповнила це похапливе читання розміреним слуханням у виконанні чудової Соні Сотник, і моє враження покращилося.

Ми у Станіславі, нинішньому Івано-Франківську в 1900-му році. І він описаний не таким провінційним облцентром, яким зараз є, він - один з важливих центрів Австро-Угорської імперії, там життя нуртує і вирує. Аделя - багата і знатна панночка, дочка видатного лікаря і науковця доктора Анґера. Вона заміжня за Петром, чудовим скульптором і різьбярем. А ще з ними живе Стефця Чорненько, дочка бідних русинів, що…

«Молитви — це пара від сліз, яка підіймається до неба.»

В этой книге — история обретения человеком себя, своей потерянной жизни, потерянной так давно, что уже и страшно подумать, что когда-то она была, что она должна и что может быть. История несчастного человека, которому всего-то и надо было, чтобы его любили — и не то чтобы её не любили, но всегда с оговоркой, всегда в какой-то нездоровой форме — как-бы и не в состоянии переступить через её происхождение, через чуждость её дому Ангеров. Нельзя принять её как полноценную, как равную себе — дочь и сестру. Нельзя и относиться совсем как к чужой, как к прислуге.

«Хіба не у вас, християн, є така заповідь: “Люби ближнього свого, як самого себе?” Хіба не мусить людина спершу навчитись себе любити?»

Уважение к себе — основа здоровой психики.…

Опыт чтения на трёх славянских языках - русском, чешском и украинском - показал, что украинский мне даётся сложнее всего. И рада бы читать в переводе, но тот же опыт чтения, да вот хотя бы и Андруховича (но папы), дал понять, что пусть украинский язык лучше мне плохо даётся, чем горе-переводчикам. Потому "Феликс Австрию", предложенную в лампомобе, со страхом, но взяла. И первые пятьдесят страниц очень об этом жалела! Тяжелый язык. Нет, не плохой и тяжеловесный, а именно тяжелый для русскоязычного читателя. Доброй половины слов не понимаю; не то, что красоту стиля, а сюжет бы ухватить за хвост! Но как-то втянулась, к середине книги уже было внутритекстовое чувство, персонажи наполнились красками и воздухом, а есть как хотелось стараниями кулинарно-одаренной Стефы!!! Но конец я…

"..люди бачать саме те, що хочуть. Люди щасливі обманюватись. Забери у них ілюзію — і вони рознесуть весь цей світ на друзки: повені, пожежі, нещастя. Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок".

Сьогодні хочу поділитися враженнями від нещодавно прочитаного роману Софії Андрухович "Фелікс Австрія", який вийшов у світ 2014 року. Події відбуваються у 1900 році в Станіславові (нинішньому Івано-Франківську) — окраїні Австро-Угорської імперії. Сюжет розгортається послідовно, з невеликими прогалинами в часі та короткими екскурсами в минуле. Читачі знайомляться зі світом очима головної героїні, Стефи, крізь призму її почуттів, комплексів і вподобань. Роман написано у формі щоденника Стефи. У ньому розповідається про дивні та складні стосунки Стефи та Аделі — доньки…

Дивні у мене відчуття після цього роману. Майже все викликало у мене дивні відчуття: ідея, сюжет, реалізація, повороти, наповнення героїв, фінал.

"Фелікс Австрія" написаний чудовою мармулядовою мовою (може тому що ми з героями живемо в одному місті - тільки вони на століття раніше). Описи Станіславова не менш мармулядові за мову.

Досить відчутно, що роман писався у нашому столітті. Рідко, коли відчувалася епоха початку ХХ століття. Напевно, через це герої та сюжет, у підсумку, для мене вийшли доволі кострубаті. Читав і розумів, що не вистачає мені їхньої наповненості, виписки, більшого драматизму. Читав і розумів, що, наприклад, у Золя такий твір звучав би органічніше.

А починалося все просто чудово. До моменту, коли авторка явно "злила" (до кращих часів) кульмінацію конфлікту між…

Той щасливий випадок, коли діти справді талановиті, а не користуються з того, що знамениті їхні батьки. Книга і справді цікава та доволі незвична як для української літератури. Автор не виїжджає на брендах і трендах, а пише історію служниці та її пані, яких змалку виховували в однакових умовах, та потім одна стала господинею дому, а інша - куховаркою, прибиральницею, утиральнецею сліз і шмарколь. Зізнаюсь, спочатку було враження, що йдеться про не зовсім традиційні сексуальні стосунки. Щось було в цьому мимоволі сказаному Аделиним чоловіком та підслуханому читачем про те, що Стефа спить в одному ліжку з господарями. І авторка все водить нас за ніс, історію ж бо розповідає Стефанія. Вона ж ображається за нереалізоване подружнє життя, повсякчас примушує сковтувати слиню оповідками про…

О чем же эта прекрасная книга, что так сильно мне понравилась? Первую треть у меня было самое настоящее contra spem spero, что это украинская лесбийская история о любви служанки и ее панночки. Да не тут-то было, это история о служении - богу, человеку, своей хозяйке. Понравился смачный, сочный западно-украинский язык, Стефця, служанка, ее острый ум и такой же язык, гонористый норов и большое сердце. Бесила суча дочка Аделька, до потери пульса, лупила б ее тем самым порцеляновым ноцником, пока б чего-то более человеческого не прибавилось в кукольной башке. Неимоверно смешил отец Иосиф в ту пору, пока еще не был отцом, - его похождения вокруг Стефании это нечто. Эта книга о том, насколько все субъективно. Мы видим то, что хотим видеть. Все.

Випадково натрапила на роман доньки відомого письменника, Софії Андрухович. З творчістю батька не було нагоди познайомитись, зате з доньчиною, як виявилось, була вже знайома - вона перекладала четверту частину поттеріани.

Одразу ж, що спадає на очі, це обкладинка, на ній зображені картина Джозефа Едварда Саутолла 1914 року, карта Станіславова, що чудово інтерпретують тогочасну частинку Австро-Угорщини, яку бачимо на сторінках роману, колесо ровера (одна з подій, що трапляється з головною героїнею, пов'язана з велосипедом), зображення ребер і кісток ноги (вказують на хворобу хлопчика-знайди). Дія роману відбувається 1900-го року в місті Станіславові (нині - Івано-Франківськ). Сюжет розгортається поступово, час від часу повертаючись до подій минулого.

Читаючи роман, мимоволі занурюєшся в ту…

Дуже довго заглядалась на цю книгу, ходила навколо й гадала - сподобається мені чи ні? Стільки позитивних відгуків, відзнак, нагород, але я сумнівалась, чи вартує її читати. Не могла зрозуміти - про що ж ця книга? Анотація аж надто розпливчаста - ну, Станіславів, ну, Австро-Угорщина, ну, життя двох жінок. А що ще? В чому родзинка? В чому суть книги - чи це якась любовна історія, чи що? Невже все ж таки детектив? - думала я, поринув у перші сторінки. Але ні. Не зовсім, хоча там є й злодійства, а таємниці, як в класичному детективі, будуть розкриті наприкінці. І я не можу назвати цю книгу любовною історією, хоч про любов тут говориться багато. Я б сказала, що ця книга про стосунки. Про стосунки, що підносять нас на самий верх, а потім кидають на дно прірви. Про стосунки, які роблять…

Начну с того, что я очень рада, что ознакомилась с этой книгой именно в аудиоверсии: это одна из самых потрясающих озвучек, которые я когда-либо слышала. Музыкальное сопровождение подобрано очень удачно, про голос я вообще молчу: у Сони Сотник очень приятный тембр и, наверно, образцовый западноукраинский говор (как для моих северо-восточных ушей). Всё это как нельзя лучше передает атмосферу книги, которая и сама по себе конфетка, потому что написана очень сочным, образным, богатым языком. Она, наверно, больше чем наполовину состоит из описаний - но не таких, которые станешь пробегать глазами, чтобы поскорее вернуться к нити сюжета. Нет, многие абзацы хочется перечитать/переслушать еще и еще раз, будь то описания чувств, природы, улиц, модных туалетов, еды... о, особенно еды. Но книга всё…