Століття Якова

Прочитала книгу на одному подиху... Аж за душу бере, глибоко так. Задумуєшся і про своє життя, що і кого варто цінити зараз, а не відкладати на потім, так як потім може і не настати.

Книга-спогад старого Якова Меха, що ось-ось 100у весну зустріне, про життя простого селянина в поліській глибинці.

У житті Якова як на довгій ниві були і радощі кохання, і біль втрати близьких, війни і революції, народження і смерті дітей...таке незвичайне, та водночас просте гідне життя. Книга-приклад того, як на невеликій кількості сторінок можна помістити ціле століття, і не обов'язково списувати цілі томи. "Століття Якова" написане не літературною українською, а живою мовою, говіркою поліщуків. Деколи не зовсім розуміла прочитане, радше здогадувалася...Але це ж так атмосферно

Книге поставила именно оценку "нейтрально", потому что она мне не могла понравится (к великому сожалению), но и сказать, что она плоха я тоже не могу. Тут дело в личном восприятии произведений подобного направления. Я еще со школы не могу оценить всю красоту украинской литературы. Пусть в меня летят камни... пусть меня считают не патриотом и прочее... Но я говорю правду, и моя нелюбовь конечно же сказывается на отношении к произведениям и современных авторов в том числе. Украинский язык я воспринимаю очень даже хорошо, но вот сами произведения имеют такой себе "налет", свою особенную изюминку, которая на данный момент мне не близка. Эх, я хотела избежать подобной порчи оценок книгам на флешмобе поэтому ограничила русскоязычную литературу, но меня подловили и я сначала даже вдохновилась,…

Чого ще треба від життя?.. Дочитавши книгу, в мене на очах з’явились сльози, але не тому, що я дочитала, а тому, що такий милий, теплий відкритий кінець. І добре, що Володимир Лис не завершив на сумній ноті. Склалось таке враження, що наче особисто я його знаю. Того Якова. Наче просто розмовляла з людиною у якої столітнє життя, столітній досвід і біль утрат. І весь час бачила його гарні, блакитні очі. Напротязі усієї книги...його очі повні життя. Не можу про цю книгу написати інакше. Я наскільки пройнялась цим персонажем, що він мені здається навіть рідним. Це ж треба так вміти писати. У автора талант. Що стосується не лише моїх емоцій, які перепевнюють чашу, то можу сказати, що дуже вдало автор використовує місцеві говірки, передає колорит не лише український, а й польський. Показано…

Вкотре переконуюсь - сучасна українська література є багатою на такі перлини, що згодом (або ще навіть під час своєї літературної молодості) обов'язково стануть класикою. Так, сучукрліт не перестає приємно дивувати та тішити! "Століття Якова" - неперевершений твір у жанрі (можливо, дослідники визначають його по-іншому, але в мене склалось саме таке враження) сімейної саги. Той самий випадок, коли теза "Скажи мало, та мило" виправдала себе на сто відсотків. У романі достатньо всього - і любові, і розпачу, і внутрішньої боротьби. Та найбільш в ньому достатньо звичайної людини. Не шляхетного роду, а простої такої людини, як і ми з вами, життя якої проходить на фоні буремних подій буремного віку. Життя Якова - Якуба Меха повне любові. До Батьківщини, якою для головного героя є не Російська…

згадала одну розмову.. в якій близька людина говорила про те, що дуже приємно стає на душі, коли бачиш в метро, або деінде, молодих людей, котрі читають книги на українській мові. а я відповіла, що читаю все в російському перекладі і навіть не знаю, чи зможу от так легко читати книги зарубіжних авторів рідною мовою.. навіть більше, я на всі сто впевнена була, що не зможу. що на першій сторінці закрию книгу і на тім все скінчиться. як же я помилялась..

а ще, в той період, я навіть і подумати не могла, що буду читати твори наших сучасних авторів. все здавалось, що вони не варті уваги. дивлюсь на минулу себе і посміхаюсь. нічого. всьому свій час.

отже, саме ця книга відкрила мої очі. вона одразу стала рідною, з перших сторінок. і саме вона стала поштовхом до пошуку інших книг автора. і…

Двести сорок страниц текста, а уместилась целая жизнь длиною в целый век, в сотню лет и зим… Мужчина Яков на склоне лет своих рассказывает историю своей жизни, жизни его женщин и их детей. А было всё. Мир и война. Детская взаимная любовь или привязанность и любовь взрослая. И ЖИЗНЬ как она есть. Собственная жизнь на Полесье, служба в польской армии, немецкий плен, служба в советской армии и многое-многое другое… Любовь, совесть, доброта, сочувствие, предательство, соучастие, наказание, ложь во благо и даже кара…

Книга не викликала в мене аж таке захоплення, як у багатьох відгуках. Можливо злий жарт тут зіграло те, що назва на слуху, та й екранізація вже є (до речі, добре, що я почала дивитися ії вже після книги, бо інакше не видалося б мені прочитати цей твір), то ж очікувала щось такого, щоб не відірватися. І відривалася, і розтягувала, і порівнювала з "Вересовими медами"... Не згодна з відгуком, що книга просто секс-путівник по життю Якова Меха. Дійсно, була в його житті не одна жінка, але ж чи багато серед нас однолюбів чи то моногамів? Яков згадує і своє перше кохання, палке, трішки безумне. І своє, як він називає, справжнє кохання, передчасно втрачене. Випадок на війні? Ну, то скільки таких випадків було і в інших... Взагалі життя Якова це таки справжнє життя, і книга про нього, про…

Спойлери

Несподіваним натхненням написання рецензії став анонс каналу 1+1, про вихід 4-серійної екранізації роману. Саундтреком стала композиція Не йди у виконанні одного з моїх улюблених гуртів - Океан Ельзи. Судячи з анонсу, маю підозри, що сюжет був трохи змінений, але актори, котрі виконують головні ролі, мені імпонують. (Боклан - просто крутий). Прочитавши роман Володимира Лиса, я зареклась проглядати анотації до книг, бо Століття Якова стояла на моїй полиці доволі довго. Я ніяк не могла за неї взятись, хоч чула багато хороших відгуків. Вже після прочитання, я ще раз подивилась анотацію і зрозуміла: її зміст зі змістом книги мало співпадає і зовсім до читання не заохочує. Подібна ситуація у мене була з романом Тамдевін Галини Вдовиченко, тільки навпаки. Опис…

Важко уявити собі життя протягом 100 років. Так, ми завжди бажаємо один одному на свята здоров'я та довголіття, та чи замислювались ми хоч раз, як то насправді прожити ціле століття. Бути свідком тисяч історій, промовити кілька мільйонів слів, пережити наповнені емоціями та переживаннями події, зустріти безліч цікавих людей. І як чудово на схилі літ розповідати ті історії дітям, онуками, правнукам. Мій прадід був людиною, що прожив, майже століття, 92 роки, і батько до сьогодні згадує його та історії розсказані ним. Володимир Лис написав історію свого діда, Якова Меха. Історія чоловіка що пережив зміну 5 влад, приймав учать у трьох війнах, переслідування та полон. Насправді, починаючи читати історію Якова, скаладалося відчуття слабкого та доволі бідного чоловіка, що зазіхав на те життя і…