5

Вкотре переконуюсь - сучасна українська література є багатою на такі перлини, що згодом (або ще навіть під час своєї літературної молодості) обов'язково стануть класикою.
Так, сучукрліт не перестає приємно дивувати та тішити!
"Століття Якова" - неперевершений твір у жанрі (можливо, дослідники визначають його по-іншому, але в мене склалось саме таке враження) сімейної саги. Той самий випадок, коли теза "Скажи мало, та мило" виправдала себе на сто відсотків. У романі достатньо всього - і любові, і розпачу, і внутрішньої боротьби. Та найбільш в ньому достатньо звичайної людини. Не шляхетного роду, а простої такої людини, як і ми з вами, життя якої проходить на фоні буремних подій буремного віку.
Життя Якова - Якуба Меха повне любові. До Батьківщини, якою для головного героя є не Російська імперія, не Друга Річ Посполита, і не СРСР, а невелике село Загорєни, що на Поліссі. Адже саме там, у Загорєни, в місці, де живуть близькі і рідні його і люди, кожний клаптик землі надихає і надає сили. За неї, за свою Батьківщину, і за щастя рідних людей й бореться усі свої сто років Яків-Якуб Мех. Чи завжди Яків робив правильний вибір? А якщо ні, то який був правильний? І що взагалі те поняття означає?
Що це, як не ідеальний історичний роман, який, можливо, допоможе краще пізнати соціальну історію; зрозуміти, як у вирі подій почувалася звичайна людина.
Цей роман - про саме життя. І тема ця ніколи не перестане бути актуальною, адже, як всі ми чудово розуміємо, люди завжди залишаються людьми.
Чомусь я впевнена, що колись "Століття Якова" включать до шкільної програми літератури.