5

Чого ще треба від життя?..
Дочитавши книгу, в мене на очах з’явились сльози, але не тому, що я дочитала, а тому, що такий милий, теплий відкритий кінець. І добре, що Володимир Лис не завершив на сумній ноті.
Склалось таке враження, що наче особисто я його знаю. Того Якова. Наче просто розмовляла з людиною у якої столітнє життя, столітній досвід і біль утрат. І весь час бачила його гарні, блакитні очі. Напротязі усієї книги...його очі повні життя. Не можу про цю книгу написати інакше. Я наскільки пройнялась цим персонажем, що він мені здається навіть рідним. Це ж треба так вміти писати. У автора талант.
Що стосується не лише моїх емоцій, які перепевнюють чашу, то можу сказати, що дуже вдало автор використовує місцеві говірки, передає колорит не лише український, а й польський. Показано еволюцію образів Якова, Улянки, Зоськи (хоча вона і обрала сільське життя, але мені все рівно хочеться на неї говорити Зоф’я, по-міському), Гандзі. На початку роману Яків показаний молодим, таким енергійно-емоційним, одним словом, Ясик. І лише з Улясею він Ясик. З Зосею вже Яків - чоловік з великим серцем та широкою душою. Чоловік, який зміг пройти усі пекла війни, вижити, не втратити глузду від побаченого, для того, щоб повернутися до своєї Зоськи та діток. І коли Улянка уже сивоволосою приїхала у рідне село, то вони один біля одного все одно були Улясею і Ясиком. Всеж-таки, мільйонний раз лювлю себе на думці, що з усіх бід, що падали на Україну, найгіршою навалою була саме радянська влада. Так бездумно, заради слова хворої людини, вбивати невинних людей, руйнувати життя цілих сімей лише пострілами та, до болючого сміху, знивуваченнями могла лише вона. Совєцька власть. Але роман не про історію України, а про історію одного життя. І в цьому також є плюс автору. Він вдало показав саме життя на фоні історії, а не історію на фоні життя. Хоча таких життів було чимало.
Коли до Якова приходила донька Олька, то я бачила там не літню жінку, а дівчинку-щебетушку, яка безмірно любить свого таточка. Я навіть відчувала той спокій, те тепло батьківського будинку. Добра книжка. Що ще можна написати?