Маруся

Для мене Василь Шкляр, як Тарантіно, тільки в літературі. Море крові, гори трупів, реальність, що межує з божевіллям. Та тут діло серйозне, бо все основане на подіях, що мали місце в історії українського народу. Маруся (а насправді Олександра) Соколовська стає на чолі козацького загону. Почала вбивати, бо не мала вибору. Боронили Україну, від тих, хто рятував Україну від українців. Не зважаючи на вік та стать Марусю поважали, інколи боялися, дехто називав відьмою, а Мирон полюбив її всім серцем. Бо, як не дивно, навіть під час воєнних дій люди закохуються, вінчаються, народжують дітей. Весь роман, ніби сторінки з підручника історії України, що ожили і вражають своєю правдивістю. Майже сто років пройшло з того часу, а деякі рядки описують події сьогодення.

Скільки дивовижних,розумних,красивих людей забрала війна.А скільки понівичила життів.В книзі ,,Маруся,, ви зустрінете історії людей,кохання,смерті та загалом війну.А ще ви дізнаєтесь історію однієї дівчини,яка могла б гратись біля дому,помагати батькам та ходити на вечорниці,але ні.Вона,пішла воювати і проявила себе неабияк сильною,мужньою,розумною та розсудливою.Це ще раз підтверджує,якими можуть бути жінки,що не уступатимуть чоловікам.Однозначно прочитайте!

Зізнаюсь чесно, що ніколи не любила уроки історії. Для мене то було занадто нудним і нецікавим – постійні дати, дати і ще раз дати, які треба було знати на «відмінно», інакше історії ти не знаєш. Проте з часом усвідомила для себе, що твори Василя Миколайовича Шкляра – то набагато краще, ніж підручник з історії. І засвоюється та сприймається легко й, на диво, цікаво, в порівнянні з шкільними уроками.

Олександра Соколовська – вона ж Маруся – цілком реальна людина, під проводом якої в 1919 році воювала за незалежність України ціла армія. Рішення не бути осторонь, коли вирішується доля твоєї держави, без вагань було прийнято після того, як на цій війні загинули три її брати. Ця тендітна, ще зовсім юна дівчина захоплює своєю відважністю і мужністю, з якою йде в бій. Маруся продовжує тверезо…

В истории каждого народа есть тяжелые периоды, сложные и не до конца понятные исторические события. А если правду об этих событиях долго замалчивать, планомерно уничтожая тех, кто мог что-то неугодное властьимущим рассказать, то можно потерять целые страницы истории.

И вот сейчас Шкляр пытается эти страницы восстанавливать и, главное, доносить их до нас в виде художественных произведений, от которых захватывает дух.

История семьи Соколовских такая же страшная, как история Украины. Трое сыновей гибнут за свободу своего народа, и когда мужчины, могущие взять оружие в руки, в роду заканчиваются, на их место становится сестра Александра, возглавляя повстанческий отряд.

Конечно, она превратилась в легенду еще при жизни. Конечно, о ней и ее смерти слагали сказания. И все настоящее осталось…

Сказати, що книга мене вразила, це нічого не сказати. Я не могла і подумати, що якийсь сучасний український автор зможе настільки достукатись до мого серця. Книга про отаманшу Соколовську до болі актуальна сьогодні, але справа навіть не в цьому. Книга і без цього сильна. Недарма автор працював над нею 5 років. Кожний рядок знаходив відлуння в моїй душі. Навіть оцінку ставити не хочеться.

Проникливий історичний роман про часи, коли на українських землях точилися запеклі бої за Україну, за її незалежність та свободу. Це історія про вірність Україні, отаманові, про вірність самому собі. Люди віддавали найсвятіше - своє життя - за свободу Батьківщини. На таку самопожертву здатен не кожен, а тільки той, чиє серце наповнене любов'ю. Це історія про силу духу та характеру. 16-річна Саша Соколовська, втративши трьох братів-отаманів, взяла до рук зброю і, усвідомлюючи всю відповідальність, стала отаманом козацького загону. Взявши псевдонім Маруся, дівчина почала тяжку та болісну боротьбу за Україну. Вона не жаліла ворогів, а за своїх людей стояла до останнього. Хто б міг подумати, що вродлива, молоденька, тендітна дівчина має такий характер та силу волі, що не кожен козак міг…

Прочитав цю книгу вже давно, але коли доводиться згадувати про неї, то щось аж зачіпає, спливають в пам'яті образи, всі чіткі, виразні! Книга, яку не забудеш, яка засіла в тобі викликаючи в тобі почуття гордості за своїх побратимів, за своїх братів та сестер які не здавалися, які боролися та вірили в краще! Вірили в свободу, нашу з вами свободу! Неперевершений історичний роман!Чудовий стиль написання, такий же чудовий як і в романі Залишенець: Чорний Ворон! Рекомендую!

Чудовий історичний роман, де на тлі боротьби за самостійність і незалежність України спалахує справжнє кохання.

1919 рік. На українських землях точаться бої. Воюють війська Симона Петлюри (сюди входить і Галицька Армія, і Самбірська, загалом західноукраїнські військові), Білі війська Денікіна та війська Червоної армії (більшовики). Так, певно в голові у вас промайнула думка, що Петлюра зрадник (так нам закладали в голову у школі), що він ворог. Так звісно він ворог, але ж не нам, українцям, а червоним москаликам. Ми, українці, були так близько до перемоги, до незалежності і самостійності ще в 1919 році, аж печаль бере, що не здолали Червону армію і війська Денікіна. А були так близько, навіть до Києва увійшли, пройшли урочистим маршем, але зрадників і тоді було повно, як і тепер. І тоді…

Блискавка найчастіше вбиває того, хто втікає від неї

Ось же вона летить на коні попереду свого загону, отаман Маруся, а над її шапкою розвивається шлик із написом "Смерть ворогам України!". І це вам не Орлеанська Діва, що воювала іконкою. Маруся доводила свою правду кулею.

Два тижні, довгих два тижні я тягнула ці 313 сторінок. Такий собі нонсенс-такі книжки я не можу читати довше за два дні, а тут раптом чималий термін. Зізнаюся, що читалося мені важко. Навіть "Чорна Рада" далася легше. Ні, текст чудовий, мова автора неперевершена, а винна в цьому тільки моя неосвідченність у військовій справі й забудькуватість на історичні дати. Скільки ж разів я тягнулася до Інтернету та підручника Історії?.... Ця книга- знахідка для справжніх патріотів України, а також для тих, хто переконаний,…