Перехресні стежки. Мойсей (сборник)

Надто сумний твір. Франко у цьому майстер. У центрі соціально-психологічної повісті "Перехресні стежки" ідеальний образ адвоката Євгенія Рафаловича, борця за народну справедливість. Його "дамою серця", недосяжною Беатріче є Реґіна, класичний зразок femme fatale. На наших очах відбувається крах ідеалу Рафаловича: його Беатріче вже десять років одружена зі Стальським, викладачем Рафаловича, знаним садистом, який за вкрадену ковбасу насмерть замучив кота. Тої колишньої Реґіни вже давно немає. На її місці змучена, зламана вщент типова жертва. Далі драма розвивається з наростанням. Якщо Рафалович розчаровується, то Реґіна, навпаки, поринає в світ ілюзій, мрій про спільне життя з Євгенієм, але він її у цьому не підтримує, адже має високу мету: допомогти українському народу. Реґіна, доведена до…

Время чтения: 77 минут (1 ч 17 мин)

В самом начале произведения автор обращается к украинскому народу.

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

После идёт переосмысление о мифе про Моисея. Учитывая то, что в прологе автор обращался к украинцам - можно сделать вывод, что это история народа, которую хотел донести Франко. По сравнению с прошлыми произведениями и поэмами из ВНО - эта на удивление мне понравилась и даже расслабила. Было легко и приятно читать. Автор пишет очень вкусно и не утомляет, поэтому чтение проходит быстро.

Сам персонаж - Моисей, очень интересный не только как часть основной истории, но и как личность в целом. То как по отношению к нему относился народ - очень грубо и ужасно, учитывая то что он вёл их…

Іван Якович Франко був людиною справи, яка не зупинялася у своєму розвитку як поет та драматург, літературний критик та публіцист, перекладач та науковець, громадський та політичний діяч, проникалася людським нещастям, тяжістю сільської та пролетарської долі, намагалася поширити революційні, тобто антимонархічні ідеї, свої життєві цінності, отримані за десятиріччя кропіткої праці над книгами і їх аналізом, над собою і своїм світоглядом.

У своїй поемі “Мойсей” І.Франко намагається показати суперечності будь-якого новостворенного суспільства, коли воно знищується зсередини неконтрольованною силою, яка з’являється під дією зовнішніх чинників: зневіри в ідеї, які спочатку надавали наснаги, важких умовв життя та впевненості, що раніше було краще, що потрібно повернутися до старих порядків, не…

Поема складна, в якій Франко на свій кшталт перекроює біблійну історію. Не дуже люблю подібні експерименти. Читати варто лише після детального опрацювання Біблії. Цікаво трактувати з позиції, що поема "Мойсей" - це передусім звернення до українського народу, який наступає на ті ж самі граблі, прислухаючись до датанів і авіронів: "Ось між чільними вже Авірон Червоніє з досади, А середнім щось шепче Датан, Лихий демон громади". Доречні в цьому контексті слова Шевченка: "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя". А так маємо, що маємо. Своєї голови не маєш - біжиш за іншою в безодню.

Цілком згодна, що більшості сьогочасних десятикласників важко сприймати поему І.Франка. Тим більше, осягнути геній автора й зрозуміти, за віщо Каменяра номінували на Нобелівку. Тим не менше, поема сповнена алюзій, високохудожня (мабуть, тому й така непроста). Відома широкому загалові історія про блукання єврейського народу під керівництвом Мойсея протягом сорока років по пустелі набуває у творі І.Франка зовсім нового звучання. Власне, це пролог - чи не найважливіша частина поеми, яка виникла спонтанно, вийшла з-під руки автора за одну ніч - допомагає читачеві визначити, що саме має на увазі Іван Якович. Є у народу пророк, який веде його до мети, і є дух сумніву та людці, що підривають авторитет Мойсея. На жаль, народ розуміє, за ким іти тільки тоді, як утрачає провідника. Чи не про наш…

Люблю книги, які тебе трохи гублять у часі. Здається, що автор ще живий, що пише він про сучасність. Ще здається, що не можна писати про самогубства, нещасливий шлюб, зраду, навіть якщо вона відбувалась подумки і усього лише декілька секунд, якщо ти жив трохи раніше сьогодення. Але останнє - то все моя обмеженість. Отже, "Перехресні стежки" - це не тільки про Регіну і Рафаловича. Читала книгу двічі, оскільки дуже швидко все забуваю. І якщо перший раз думала, що мова йде про нещасливе кохання, про фатум, про важливість відстоювати своє особисте, про необхідність щастя для двох, то зараз думка змінилась. Адже автор розповідає нам про нас. Про нас темних і неосвідчених, про нас неспроможних боротися за свої права, за своє майбутнє, за свою долю. Якими були русини тоді, такими і залишились.…

Все ж мені було цікаво ознайомитися з рецензіями попередніх коментаторів. І я зрозумів, що майже ніхто не поділяє моїх поглядів і загалом виражається проти цього прекрасного твору, на жаль, мені важко зрозуміти їхню позицію і легше внести деякі корективи. Перше, що мене вразило, що читачі не розуміють того, що більшість письменників так чи інакше користувалися запозиченнями, мотивами, алюзіями у своїх творах. І це явно не переказ, а наповнений новим змістом повноводий твір. Що, наприклад, про вік. Так, можливо, комусь здається, що цей твір надто «дорослий», проте мені він здався цілком цікавим, я сподіваюсь, що більшу частину філософії і проблем, піднятих Франком, я зрозумів. Я вважаю, що це лише суб’єктивне сприйняття.

Тепер безпосередня рецензія. Треба бути титаново твердолобим, що не…

Іноді стежки людей так тісно переплітаються...

Знаєте, чому я почала читати цю книгу? А тому що в одному з багатьох довжелезних параграфів підручника з української літератури побачила слова, що вона схожа на "Анну Кареніну", яка мені дуже сподобалася. І знаєте що? Ні, ні і ще раз ні! Не схожа, але від цього вона не стає гіршою.

Книга розповідає нам про деякий період життя молодого галицького адвоката-русина в ХІХ столітті Євгенія Рафаловича. Мені здалося, що в образі головного героя Франко відтворив самого себе, а в його вуста вклав свої власні політичні погляди та переконання. Тут багато роздумів про роль інтелігенції в справі просвітительської роботи з селянами, адже розповідається про той час, коли Україна не мала власної вільної держави й була розірвана між різними країнами. Влада…

Такий нетоповий, але по-своєму чудовий роман. Тут вам і загадка, і детектив ,і любов, а все це приправлене нотками психологічного самокопання героїв з присмаком садизму в одного з них. Цікаво, динамічно, незвично. Варто було б таку літературу подавати в школі, щоб зруйнувати усталений стереотип про нашу літературу, як літературу "про село, любов і страждання"