Село не люди

Давно уже хотела познакомиться с Люко Дашвар и ее произведениями. Давно - аж с 2007 года, когда данная книга получила награду "Коронация слова". Хотела, но как-то руки не доходили, и вот... настал тот день!

С первых страниц - отвращение, неприязнь и мысли "Серьезно?". А потом как-то все стало на свои места и книга просто увлекла за собой в водоворот событий. Конечно, для такого объема книги сюжетных линий и историй слишком много, но все время хотелось узнать, чем же все закончится, а потому читалось достаточно легко и быстро.

Два момента, которые меня смутили: 1) такое ощущение, будто времена описанные в книге - это послевоенное время или время ссср-кого дефицита, а на деле - начало 2000х годов. Я, конечно, не жила в селе, но и чтобы происходила такая дичь в это время в сельской местности…

— Ні, не будемо косу різати, — мамка охолола. — Не можна. Дівка не косу ріже — долю собі. — І що то вона за доля, якщо від коси залежить? — Катерина їй. — А в кожного своя, доню. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На дві одразу не скочиш.

Ця книга насправді про долю — часом несправедливу та жорстоку, для багатьох незрозумілу. Та, напевно, вона й про кохання — ще трохи дитяче й наївне, прот е чисте й незаплямоване. Проте про заборонене кохання дівчини-підлітка Катрі до дорослого чоловіка, який ще й є другом її батька.

Крім цієї, у книзі безліч інших сюжетних ліній. Тут і поведінка хлопців у віці статевого дозрівання, їхні помилки, які можуть стати невідворотними й назавжди змінити життя, й інтриги між односельцями, і вміння людей залишатися доброзичливими в різних життєвих обставинах,…

Любов прекрасна у всіх її проявах. Але не тоді, коли наївна і трохи дурненька тринадцятирічна Катеринка десь у кущах робить мінет дядькові Романові, якому вже далеко за 30-ть. А вона то вірить, що це і є любов. Бо так сказав її коханий Роман, за сумісництвом татів друг. Чому це стало можливим і малій Катрі ніхто не пояснить, що це «ай-яй-яй», і дядькові Романові не слід розбещувати неповнолітніх: тому що вони мешканці села, якого, здається, немає але воно насправді є. Шанівка – маленьке село, яке, навіть, не отримало позначки на мапі, і тут свої правила та установи. Тут тобі місцевий бізнесмен Залусківський, який пускає слину на земельні наділи односельчан. Власниця єдиного кіоску на усю Шанівку Тамара, яка хапається за свій бізнес усіма силами та готова «лягати» під Залусківського.…

Такі дивні враження від цієї книжки. Коли читала перші сторінки, в голові було одне: "Фу! Як можна таке писати! Як можна це читати!" А потім... Щось в ній мене заціпило, схопило і не відпускало до останньої сторінки. Чи співчуття до дівчинки, чи усвідомлення жорстокої правди? Дивні події, дивна роз'язка... Дивна доля. Щось є в цій книжці. Щось таке, що залишає у твоїй свідомості глибокий слід.

Книжка була прочитана мною за вихідні з неймовірним захопленням. Я повністю влилася в світ майже покинутого села під Києвом. Історія настільки фантастична, але сповнена реалій, що дивно, нема екранізації серіалу за книгою. 1+1 могли б розкрутити його серій на 200-300 :) і всі, хто полюбляє "жизнені історії" кожного вечора швидко робили домашню справи та спішили сісти на диван, щоб дізнатися, а що ж сьогодні станеться з Катею? Особливістю романів Люко Дашвар є існування у кожному (чи майже кожному) романі старенької ворожки/відьми/віщунки/цілительки. Це все четверта прочитана мною книга автора і я впевнена, що у цьому романі образ Килини найсильніший та найсвітліший. Вона знає, що трапиться далі з селом, не втручається, бо "не слід ставити перепони долі". Без такого теплого персонажу…

Ну это же просто крутотень какая-то!

Вот читаю я другие рецензии и думаю: или это я слишком распущенная (ага) или люди просто не знают чего хотят. Ну нужны вам книги о добром, светлом и исключительно положительных сторонах человечества - так читайте их, кто ж вам доктор?

Почему-то куча народа увидела тут исключительно пошлость, грязь и тот самый минет 13летней девочки взрослому дяде.

Я увидела: - очень качественный красивый литературный украинский язык. - крутой сюжет, затягивающий с каждой минутой все дальше и дальше. - целый тазик пищи для размышлений.

Знакомство с автором прошло на ура! Пищу от восторга, иду читать дальше! Кстати о чем книга? Так в рецензии прочтите и приступайте уже, наконец. Если вы такие же двинутые на всю голову как я, конечно)

Отношение к книге у меня двойственное. С одной стороны, отличнейший язык, интересный сюжет, поднятые социальные проблемы, а с другой - слишком примитивными показаны сельчане, преувеличена тупость и дикость, тем более, что на дворе 2000 год. Хотя некоторые моменты разбудили во мне детские воспоминания, например, Микола, который привозил товары на продажу один раз в месяц. В нашем селе тоже был такой Микола, который ездил по воскресеньям, торговал, и брал не только деньги, но и продукты. Однозначно, буду читать еще книги автора, тем более это первый ее роман.

Ця книга справила на мене подвійне враження: з одного боку сподобалась, а з іншого ні. Швидше за все схилюсь до другого варіанту. Чому? По перше, село тут виставили дійсно так ніби це "не люди", а стая диких звірів, які керуються тваринними інстинктами. Не спорю, українські села зараз не процвітають, але й не перебувають в такому первообщинному стані. Особливо добило, як хлопці в одне місце накачали собі парафіну, більш реалістично було б якби один помер від передозу наркотиків, а іншого врятували. В теперішній час навіть першокласники в цьому обізнані не те що п'ятнадцятирічні підлітки. По друге, таке враження, ніби тут пропагується розбещення неповнолітніх. Спочатку за стосунки з дорослим чоловіком всі готові вбити Катерину, мама проти цих відносин, а татові взагалі краще не казати, бо…

Книга не однозначна. Ця перша прочитана мною книга Люко Дашвар. І таке перше знайомство з її творчістю звичайно справило неймовірне враження (це ще легко сказано). Ще більшим шоком стало, коли прочитала, що у книзі описані більшою мірою реальні події. Не знаю чи варто читати таку книгу, наповнену брудом людських душ, непристойностями, але чомусь коли її читала не звертала саме на це свою увагу. Я подивилася на світ іншими очима, через призму цієї книги. Навіть через рік у мене ще багато вражень від неї. Тільки не можу розібратись для себе, які саме враження після прочитання залишились.

Прочитала і я...

Таки справді все тут є, за що критикують твір і жорстокий реалізм,і вульгарні сцени сексуального характеру, і груба простота, і безжальність автора до героїв.

Після прочитання я не плакала, емоції були геть різні, але точно - не сльози. І, може це прозвучить дивно, але загальне враження позитивне. Ага. Так,так. Позитивне.

Отже "Село - не люди" - це такий собі драматичний сюжет з чітким присмаком містики. Не шедевр. Але цікавий. Хоча спочатку мені так не здалося, бо на перших сторінках я подумала , що це така собі розповідь про звичайне село і людей, що живуть там простим (хоч би не написати примітивним) життям.А ще про вульгарність та розбещення неповнолітніх. Але ні. Це драма. З такими подробицями людського життя, про які здогадувалася, звичайно , але боялася запитати.…