3

Ця книга справила на мене подвійне враження: з одного боку сподобалась, а з іншого ні. Швидше за все схилюсь до другого варіанту. Чому? По перше, село тут виставили дійсно так ніби це "не люди", а стая диких звірів, які керуються тваринними інстинктами. Не спорю, українські села зараз не процвітають, але й не перебувають в такому первообщинному стані. Особливо добило, як хлопці в одне місце накачали собі парафіну, більш реалістично було б якби один помер від передозу наркотиків, а іншого врятували. В теперішній час навіть першокласники в цьому обізнані не те що п'ятнадцятирічні підлітки. По друге, таке враження, ніби тут пропагується розбещення неповнолітніх. Спочатку за стосунки з дорослим чоловіком всі готові вбити Катерину, мама проти цих відносин, а татові взагалі краще не казати, бо непереливки будуть всім. Та після смерті батьків, в розмовах з ними, вони вже її не засуджували і не ображалися, все було в порядку норми, адже це ВЕЛИКЕ кохання і коментарі тут не потрібні. А в кого там могла закохатись дівчина? Дорослий дядько звабив її, задурманив голову, а вона - дурне дівчисько хотіла відчути, що таке кохання і повелась на дешеві уловки. По третє, книга переповнена нецензурщиною. В мене література завжди асоціювалася з культурою мовлення, а тут до неї далеко. Всякого бруду вистачає і в житті щоб ним заповнювати ще книги, але можливо це родзинка авторки.
Цю книгу для мене врятувала лише кінцівка, дуже сподобалось коли Катя отримала дар і змогу спілкуватися з дорогими людьми, а ще коментарі Ничипорихи на завершення. Та не можу не погодитись з думкою, що книга читається швидко і поки не перегорнеш останньої сторінки, то не заспокоїшся. Незнаю чи буду ще знайомитись з творчістю Люко Дашвар, але поки що зупинюсь.