Аеропорт

Эту рецензию я написал давно, два с половиной года назад, когда прочитал «Аэропорт», но тогда было некуда её выложить. Сейчас посмотрел, она в принципе не устарела. Да и Лойко свою книгу не доработал. Страшная книга, очень правдивая, очень сильная и очень по-мужски честная. Правда в ней – всё, всё, что касается войны! Жестокая, горькая и беспощадная правда о нашей стране. Об Украине – тоже, но самое главное и в первую очередь – о России. Жуткие реалии нашей страны превосходят любые страшные сны, где могла присниться война с Украиной. Жесточайшая, беспощадная, бесчеловечная братоубийственная война показана автором во всех подробностях со страстью и болью за своих героев и полностью лишена пропагандистского вранья. Книга читается на одном дыхании, несмотря на то, что без…

Цю книгу важко читати. Про події, описані в ній, важко говорити. Але це наш час. Це ми так живемо. Це ми до цього дожились. І нам треба все змінити. Страшно навіть сказати, але на сьогоднішній день по всьому світу йде більше 50 локальних війскових конфліктів. Цікаво, як часто ми задумуємось над тим, скільки людей гине на війні в наші дні? Ох, здається мені, что про це мало хто думає, допоки війна не ввійде в його дім. А думати треба. Бо, як показує історія, там де не думають - обовязково буде ще один "Аеропорт". Що ж до героїв книги... Про них ще важче говорит, ніж про саму війну. Адже вони чиїсь сині, батьки, кохані, друзі. Багато хто з них пішов від нас в кращий світ, і тепер навряд чи хтось зможе зайняти їх місце. І не вірте, что не буває незамінимих людей. Нікого не можна замінити…

9:31 за Київським часом. Я описую враження після "Аеропорту" півгодини після прочитання. Саме враження, бо аналізувати щось тут не можна. Це священне.

У мене досить багато книг з оцінкою "5". Проте усім їм далеко до "Аеропорту". Це близько, це боляче. Це про ще свіжу кров, недавні сльози. Як то кажуть - "Нет слов - одни эмоции". Можливо, колись я повернусь і напишу більше, але зараз мовчання доречніше.

Только что прочитал сие творение и готов его расчехлить (для этого собственно и читал). Сразу скажу, что всё ниже написанное сугубо моё мнение и я имею на него право, поскольку ознакомился с данным "произведением".

Начну с того, что я знал (или догадывался), что книга имеет чёткую пропагандисткую направленность со стороны украинской власти (сознательно не пишу Украины, потому что Украина и украинская власть - это разные вещи). Я видел цитаты из этой книги на украинской передаче "ШустерЛайв", где мужичок из нацисткой партии "Свобода" с упоением зачитывал отрывок, где бравый киборг убивал своей каской "сепара". Меня удивила такая жестокость по отношению к своим гражданам, ведь, несмотря на киевскую пропаганду, большинство повстанцев - это бывшие граждане Украины. Но не в этом суть.

Когда я…

Время идет и прошло уже 2 года после событий описанных в книге Сергея Лойко. И хотя приобрел я ее сразу после публикации, прочел ее только сейчас. Сергей Лойко работал военным корреспондентом, освещающим события на Востоке Украины и именно во время пребывания в аэропорту с "киборгами" у него зародились идея написать роман. Почему именно роман, сам Сергей рассказал в своем блоге следующее - «С самого начала я понял, что это должен быть именно роман, потому что в хронике, в документальном свидетельстве нельзя выразить всю глубину трагедии, подлости, героизма, ненависти, страсти, присущих этой войне. Я не мог рассказывать о ней холодным, отстраненным тоном летописца» В книге от лица репортера описываются события, происходившие в неком Красно-Каменском Аэропорту в последние дни его…

"Недосказанность ведет к надуманности. Говорите то,что есть,чтобы не приходилось думать о том-чего нет...» Народное

Что бы сейчас и на протяжении еще нескольких (не знаю сколько) лет ни сказали про эту войну – все будет не объективно, не будет правдой.

Слишком все свежо и слишком больно…

А у каждого своя правда… «Мы все, вы никто и ни что, и зовут вас никак…», «не забудем, не простим» «ни за что…», «никогда…». Слишком многого подобного уже накричали, гневно нашипели или патетично напели психованные недоумки, купленные журналисы (именно) и экзальтированные девицы с обеих сторон.

А как сказать, чтобы не обидеть? А как не соврать? А как убедить? Как сказать, написать непредвзято и объективно? Только не молчать! Только говорить. Говорить все, все что знаем. Говорить спокойно. Говорить все, не…

В усій Європі — мир. Та що там казати, майже в усій Україні мир. У Києві, в Одесі народ розкошує на пляжах, пиво холодне посмоктує, у вус не дме. Баби знов-таки. Бікіні й таке інше. А тут не до баб. Тут двоє дорослих мужиків посеред сухого поля ганяються за гнойовиками, щоби пообідати. Збоченці! Оце і є війна. Поетика, героїка війни, романтизм…

Я не хочу говорити про воєнні реалії. Занадто багато про це тільки говорять. Уже давно для всіх стали звичними новини з поля бою і прижилися в повсякденному спілкуванні специфічні страшні слова. Я не хочу говорити про героїзм, про те, яка це чудова книга, яка перевертає все в душі. Той, хто захоче, і так прочитає. Я хочу сказати про війну і кохання. Про те, як жінки: кохані, дружини, матері - чекають своїх синів, чоловіків, часом і не своїх,…

Є художні твори, в яких тільки вигадка, є документальні книги, де зібрано матеріали, які в основному базуються на достовірних фактах (або таких що видаються за достовірні). Є книги про те, що було колись, є про сьогодення, але яке далеке від тебе. Ця ж книжка з одного боку художній твір, але в якому дуже багато того, що було дійсно. Так, десь частково щось переставлено, перебільшено, узагальнено, але це художній твір. Якби не було вставок з цивільного життя героїв, з того що було до Аеропорту, а був тільки Аеропорт, то так би не заціпило, й занадто важко було б сприймати воєнні картинки, які зміняють одна одну. Емоції зашкаляють, тому що ця війна не скінчилась до цього часу, тому що до цього часу гинуть хлопці – молодь, цвіт нації, як завше… Мені цікаво, що відбувається в головах тих…

Приятно знать, что ты не одна. Что кроме тебя и близких кто-то еще все видит именно так. Я очень болезненно переживала события майдана. Я не понимала, и не понимаю, как остальные могли просто жить.

Эта книга о нас. О нашей истории, о нашем сегодня. О таком, каком оно есть. Я не могу оценивать ее с точки зрения художественности, слога или прости-господи грамотности. Потому что есть книги, которые цепляют. И это она.

Я бы добавила ее в школьную программу, но пройдут еще поколения, не так, умрет еще ни одно поколение, пока это будет возможно. Спасибо.