Солодка Даруся

Одна з історій воєнних та повоєнних років.Людські долі,які вони різні,але водночас у них є щось спільне.Біль,утрати,голод,знущання влади,усе це ви знайдете у ``Солодкій Дарусі``.Не скажу,що дана книга стала моєю улюбленою,зустрічала більш цікавіші книги на дану тематику,але на ,,досуге,, прочитайте.

Життя — то трояка ружа, казала колись моя свекруха, дай їй царство небесне. А я молода — дурна була. Думаю, таке каже, у очах їй троїться, чи що... А вона каже: невісточко, ти думаєш, що ружа ружевий колір має. А воно ні. На то вона трояка ся називає. Так і життя. То чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш одної, а воно тобі показує другу. Ох, довго думав Бог, аби людям усякі кари попридумувати. Довго і добре думав, кумо. А ми і не знаємо, за що...

Тяжелая и очень болезненная книга, только вот оторваться от нее не получается никак. Правда, паузы, особенно в первой части, приходится делать почти на каждой странице, а то и чаще. Слишком уж давит ком в горле, слишком не хватает воздуха, да и буквы перед глазами…

Обережно, спойлери!

Бувають автори, котрих з першого прочитаного твору відносиш до списку улюблених. Матіос поцілила, але як довго я опиралась.

Вкотре впевнилась, що за книжку потрібно братись, не проглядаючи жодних анотацій, рецензій і НЕ ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ ТИЗЕРУ ДО ФІЛЬМУ. Ну подивилась, ну проглянула - все. Бажання читати відпало. Ні, тизер чудовий. Просто так завжди складається, що я починаю чогось конкретного від книжки чекати і мені здається, що буде вже не цікаво.

Солодка Даруся - це щось таке, чого досі читати мені не доводилось. Порівнюючи з іншими прочитаними творами українською, хочу зауважити, що мова тут якась особлива, зовсім не схожа на українську В.Лиса, наприклад, і по-своєму прекрасна. ЇЇ можна впізнати, читаючи Націю.

Я навіть не знаю, що в цій історії мені…

«Та вона боялася ходити до тата часто. А раптом хтось вислідить?! Донесе, що вона і не німа, і не дурна, і не солодка?! Для Дарусі це страшніше, ніж напади болю. Хай дурна її довбня болить, розколюється, але мову не вертає нізащо. Вона не вміє жити між людьми із своєю мовою. Люди самі її й відучили говорити. То хай терплять німоту. Вона ж терпить їхнє дуренство?»

Це дуже моторошна книга за своєю суттю, дуже. Про трагедію людської долі. Той випадок, коли не можна закрити очі на час, на те, що це було дуже давно, тоді досить вороже ставилися до дивакуватих людей. Людська природа вона є завжди однаковою — люди жорсткокі, недалекоглядні до незвичайних, якою була солодка Даруся, навіть зараз, а тоді! Що робилося в селі, як пліткувалося! Кожен позаздрить, кожен обсудить, засудить, відкине від…

перша і остання (наразі) книжка Матіос у моїм житті. її порівнюють зі Стефаником - але, як на мене, вона до нього не дотягує! не впала мені вона ув око та душу, думаю, перш за все у мене претензії до стилю авторки, до її мови, манеру і т.д. бо теми в неї хороші, цікаві, правильні, життєві, душевні... просто не моє може, переросту :)

Ви думаєте, що я не сповна розуму, а я лиш не сповна щастя.

Про цю книгу я дізналася випадково, коли обирала подарунок в книгарні. Вона мене одразу зацікавила. Але я не придбала її, відклала на потім. Доля обернулася так, що я виконувала роботу за цією книгою, почитала в Інтернеті відгуки, подивилася тізер фільму і вирішила почитати. Я не думала що витримаю до кінця. Правда, тут немає гостросюжетних інтриг, конфліктів, заплутаних сюжетів, але у цій книзі є щось набагато інше. Це справжня драма української історії. Ця книга набагато сильніша за "гостросюжетні інтгири". Сюжет. Драма на три життя. Кожна із трьох частин твору, по-своєму вражає. Мені найбільше сподобалася, звісно, драма найголовніша. На прикладі однієї сім'ї авторка розкриває трагедію усього села, а на прикладі села - трагедію…

"Солодка Даруся" - это драма. При чем из тех кошмарных драм, которые касаются не одного человека или одного семейства, но народа, а значит, если один народ страдает по вине другого, всего человечества. Хотя, конечно, можно заявить, что это эдакая вариация истории про Павлушу Морозова, только сам Павлик в ней выступает жертвой. (К слову, ни грамма не сомневаюсь, что легендарно-выдуманный Павлик и вдохновленные его примером детишки, которые были на самом деле, действительно жертвы, но об этом не здесь и не сейчас).

Даруся - местная умалишенная, которая ходит по деревне, вяжет банты грушам, носит семена, укутанные и прижатые к груди, как ребенок. Она не от мира сего. Но эта неотмировость - не врожденная. Это приобретенное качество, помешательство, последовавшее за тем, что пережить нельзя.…

Неси, неси свої води, Черемоше. Повідай світу про солодку Дарусю, про долю ії незавидющу, про смуток і біль України, про землю, стоптану солдатськими чоботями руминів, німців, поляків, совєтів. Тобі добре, ти, навіть, як і плачеш, то не видно. Умієш сховати сльози рясні, росу солону, смуток вогкий і несамовитий. От тільки стогону сховати навіть ти не в силах. То ж стогни, може почують тебе десь там в блакитних небесах білосніжні янголи, може зглянуться над небогою, може... »Люди не люблять тужити. Вони взагалі нічого не люблять». Люди заздрять на добро сусіда, на худобину більшу, курку жирнішу, дружину кращу. Погано живуть - зле, любуються - от теж не сповна розуму. Людям завжди знайдеться про що поговорити-потеревенити, або ж просто почесати язики. Як от про Дарусю. Дурною ії рахують,…

Історія гірка, складна і не чесна, як саме життя. Солодка Даруся - це сама Україна і вся її прадавня печаль. Враження від книги неоднозначні. З однієї сторони, її дуже важко читати через величезну кількість вжитих діалектів та говірок; важко і сприймати - показуються дійсно жахи, і невигадані життєві реалії однієї з сімей, постраждалих від радянської влади. З іншої сторони - книга дійсно захоплює, бо цікаво, що буде далі, а що ж чекає на Дарусю, її рідних... І хоча книга дійсно важко йде, але вона шокує, в котре допомагає проникнутися українською історією... Читайте. Воно того варте. Випадково напрапила на трейлер однойменного фільму, який вийде в цьому році. Тож чекаю з нетерпінням.

Гарна і сильна книга. Дуже добре, що зараз немає цензури та заборон на оприлюдення таких творів. Я читала та плакала. Плакала не від болю за долі героїв, а що нарешті правда випливає та люди мають змогу узяти до рук книгу, та долучитися до правди, зазирнути у шпаринку. До нашої української історії, яку весь час переписують, ховають, кроять наново. Фашисти, "совіти" -- немає ніякої різниці. Для мого народу немає...