5 Бувають автори, котрих з першого прочитаного твору відносиш до списку улюблених.

Обережно, спойлери!

Бувають автори, котрих з першого прочитаного твору відносиш до списку улюблених. Матіос поцілила, але як довго я опиралась.

Вкотре впевнилась, що за книжку потрібно братись, не проглядаючи жодних анотацій, рецензій і НЕ ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ ТИЗЕРУ ДО ФІЛЬМУ. Ну подивилась, ну проглянула - все. Бажання читати відпало. Ні, тизер чудовий. Просто так завжди складається, що я починаю чогось конкретного від книжки чекати і мені здається, що буде вже не цікаво.

Солодка Даруся - це щось таке, чого досі читати мені не доводилось. Порівнюючи з іншими прочитаними творами українською, хочу зауважити, що мова тут якась особлива, зовсім не схожа на українську В.Лиса, наприклад, і по-своєму прекрасна. ЇЇ можна впізнати, читаючи Націю.

Я навіть не знаю, що в цій історії мені сподобалось більше, чи цікавий сюжет, чи герої чи атмосфера. Читаючи нові твори, починаю розуміти, що ціную в літературі найбільше. Можливо це якась містичність подій (головний біль Дарусі і спосіб його лікування) або трагічність сюжету (тут цього було достатньо) або ще щось. Щасливий кінець і все хороше я ціную в книжках не менше, просто якщо буде забагато добра, то твір перетвориться на казку. В житті так не буває.

Окремою темою для мене стало відношення селян до Дарусі. Вона німа, вона божевільна, вона "солодка"(скажу чесно, спочатку подумала, що в цьому окреслені є якийсь інтимний підтекст, проте нічого такого це слово не несе..усе набагато трагічніше).

- За що ви ме­не би­ли, та­ту? - за­пи­та­ла Да­ру­ся уве­чері, ко­ли очі ви­сох­ли від сліз, а гу­зи­чи­на пе­рес­та­ла пек­ти. -Усі ка­жуть, що Па­рас­ка дур­на. А ми із Слав­ком не ка­за­ли, лиш по­ка­зу­ва­ли, що во­на сла­ба на го­ло­ву.
- Слабі на го­ло­ву - то Божі лю­ди. - Ото і все, що ска­зав тоді та­то.
- А ми що, не всі Божі? - роз­ча­ро­ва­но за­пи­та­ла Да­ру­ся. - Ма­ма та­кож ча­сом бу­ває сла­ба на го­ло­ву, але ви, та­ту, ніко­ли не ка­за­ли, що ма­ма - Бо­жа лю­ди­на.

Чомусь якщо людина мовчить, або, нікому не шкодячи і не заважаючи, робить свої справи, навіть ті які інші не роблять - її відразу охрещують божевільною. Це людська натура нам підказує, що все від нас відмінне - хворе, ненормальне. Проте дуже часто, той хто мовчить має вдвічі більше розуму і мудрості, ніж той хто без упину говорить.

Не знаю що ще додати, щоб не змарнувати враження тим, хто Солодкої Дарусі ще не читав, але проглянув мій відгук. Це справжня українська література, яку хочеться читати, до якої хочеться повертатися, про яку хочеться говорити. 10/10.

Відгук на "Солодку Дарусю" у моєму блозі