5 Об важности каждого нашего шага, как отзвука в чужой судьбе

«Та вона боялася ходити до тата часто. А раптом хтось вислідить?! Донесе, що вона і не німа, і не дурна, і не солодка?! Для Дарусі це страшніше, ніж напади болю. Хай дурна її довбня болить, розколюється, але мову не вертає нізащо. Вона не вміє жити між людьми із своєю мовою. Люди самі її й відучили говорити. То хай терплять німоту. Вона ж терпить їхнє дуренство?»

Це дуже моторошна книга за своєю суттю, дуже. Про трагедію людської долі. Той випадок, коли не можна закрити очі на час, на те, що це було дуже давно, тоді досить вороже ставилися до дивакуватих людей. Людська природа вона є завжди однаковою — люди жорсткокі, недалекоглядні до незвичайних, якою була солодка Даруся, навіть зараз, а тоді! Що робилося в селі, як пліткувалося! Кожен позаздрить, кожен обсудить, засудить, відкине від власного життя, наче непотріб — посміється або дасть добрячого копняка, хоч і в переносному значенні, але виглядає те відношення саме так. Жодне з тих почуттів нічим не обґрунтоване, це просто, бо Даруся не така, як всі, не сповна розуму, не, не, не… А яка ж вона?! Хтось взагалі пробував розібратися, наприклад, чому вона мовчить? Може в неї багатий внутрішній світ, а може вона щиріша від усіх оточуючих? Може в неї є причина бути дивакуватою — бути солодкою? Переносне значення слів, щоб не було прямої образи — і собі легше, і та дівчина, Даруся, не зрозуміє. Люди справді такі наївні чи так тікають від гнилості власного світу?

«Як добре, що іноді в житті трапляються миті, про які не знає жодна душа, окрім тої, що своїми руками творить ту мить!..»

Відразу ясно, що у Дарусі є вагома причина заховатися у власну самотність, виправдовуючи своє прізвисько, виправдовуючи свою дивну любов до рослинок, до тих, хто не образить, від кого можна не чекати зла, виправдовуючи свої походеньки… Але не виправдовуючись. Виправдовувати — це про інших, виправдовуватись — це про себе. Останнього майже не було. Даруся заховалася і контактувала тільки з татом та пізніше — ще з одним чоловіком, що якраз підходив Солодкій в компанію.

Ні—ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти…

Три історії, як одна. Три історії про те, що краще вже бути байдужим, аніж жорстоким, три історії про те, як суспільство може ранити, як суспільство може навіть руйнувати вщент долі інших своїм відношенням: заздрістю, коли немає чому заздрити, ненавистю, коли треба виправдати власну жорстокість і помстою, коли треба дати здачі. Чи усвідомлювали всі вони про свою безпосередню роль в плині найнещасніщої долі тої, кого вони так завчасно прозвали Солодкою?

«Ви думаєте, що я не сповна розуму, а я лиш не сповна щастя»

Чи не беремо ми і зараз, в теперішній час, відповідальність за інших? Тільки не таку відповідальність, якою можна гордитися, а відповідальність заздрити, пліткувати, ображати, незважаючи на головну дійову особу?..

«Недарма люде про вас недобре кажуть. Деколи люде про таких, як ви, кажуть правду… Зоставайтеся здорові, але пам'ятайте, що у вас є діти і внуки. І ви не гарантовані, що з ними такого не буде.»

~~~~

Перевод на русский язык

«Да она боялась ходить к папе часто. А вдруг кто-то выследит?! Донесет, что она и не немая, и не дура, и не сладкая?! Для Даруси это страшнее, чем приступы боли. Пусть глупая ее голова болит, раскалывается, но говорить - ни за что. Она не умеет жить среди людей, говоря. Люди сами ее и отучили говорить. Пусть терпят немоту. Она же терпит их жестокость! »

Это очень жуткая книга по своей сути, очень. О трагедии человеческой судьбы. Тот случай, когда нельзя закрыть глаза на время, на то, что это было очень давно, тогда достаточно враждебно относились к странным людей. Человеческая природа она всегда была одинаковой - люди жестокие, недальновидные к необычным, какой была сладкая Дарья, даже сейчас, а тогда! Что делалось в селе, как сплетничали! Каждый позавидует, каждый обсудит, осудит, откинет от собственной жизни, как мусор - посмеется или даст хорошего пинка, хоть и в переносном смысле, но выглядит то отношение именно так. Ни одно из тех чувств ничем не обосновано, это просто, потому что Дарья не такая, как все, не в своем уме, не, не, не... А какая же она ?! Кто-то вообще пробовал разобраться, например, почему она молчит? Может у нее богатый внутренний мир, а может она искренней всех окружающих? Может у нее есть причина быть странной - быть сладкой? Переносное значение слов, чтобы не было прямого оскорбления - перед собой легче, и та девушка, Дарья, не поймет. Люди действительно такие наивные или таким образом сбегают от гнилости собственного мира?

«Как хорошо, что иногда в жизни случаются моменты, о которых не знает ни одна душа, кроме той, что своими руками творит тот момент! ..»

Сразу ясно, что в Даруси есть веская причина спрятаться в собственное одиночество, оправдывая свое прозвище, оправдывая свою странную любовь к растениям, к тем, кто не обидит, от кого можно не ждать зла, оправдывая свои похождения... Но не оправдываясь. Оправдывать - это о других, оправдываться - это о себе. Последнего почти не было. Дарья спряталась и контактировала только с папой и позже - еще с одним человеком, что как раз подходил Сладкой в компанию.

Нет-нет, ни один сатана не имеет такой силы, как простые люди в любое время зависти, ненависти и мести ...

Три истории, как одна. Три истории о том, что лучше уж быть равнодушным, чем жестоким, три истории о том, как общество может ранить, как общество может даже разрушать до основания судьбы других своим отношением: завистью, когда нечему завидовать, ненавистью, когда нужно оправдать собственную жестокость и местью, когда надо дать сдачи. Осознавали ли все они свою непосредственную роль в течении самой несчастной судьбы той, кого они предусмотрительно прозвали Сладкой?

«Вы думаете, что я не в своем уме, а мне просто не хватает счастья»

Не ли принимаем мы и сейчас, в настоящее время ответственность за других? Только не такую ответственность, которой можно гордиться, а ответственность завидовать, сплетничать, оскорблять, не обращая никакого внимание на главное действующее лицо?..

«Недаром люди о вас плохо говорят. Иногда люди о таких, как вы, говорят правд ... Оставайтесь здоровы, но помните, что у вас есть дети и внуки. И вы не можете гарантировать, что с ними такого не будет.»