Молоко з кров'ю

Після цієї книжки варто повірити у долю.. Ця книжка відкриває для мене сучасну українську літературу. До неї читала книжки українською тільки по програмі у школі і класику. І мені подобалось. Але за сучасну українську літературу не бралася. Якось не було бажання знайомитися з нашими відчизняними авторами, бо думала, що українська література не така хороша і нічого цікавого не можуть наші написати. Ат от багато чула я про цю книжку хороших відгуків від друзів, тож віришила, що варто було б і мені ознайомитися з цим романом Люко Дашвар.

Хоч я і знайшла для себе якісь моменти та вчинки героїв, які мене дратували, але в цілому мені сподобалась ця історія забороненого та неосяжного кохання дівчини Марусі - першої красуні на селі до нікому не потрібному, не красивому німцу Степану. І мабудь, то…

Избагала-избегала Люко Дашвар, но всегда лучше один раз увидеть самой. Жаль, что я была права. Это плохо. Сюжет, чувства, герои, мораль, реалии села, советской эпохи - практически ничего нет, всё картонно, неубедительно.

Цікаве переплетення подій, щире кохання — ось що можна чекати від цієї книги. Ця книга по-справжньому життєва, адже скільки таких історій траплялося. Але з поміж інших книг, вона не справила на мене просто неймовірне враження. Вона просто мені сподобалась. Для мене опис українського кохання завжди чимось подібний. Я б навіть радила починати читати Дашвар саме з цієї книги. Ця книга по-своєму унікальна у її творчості.

Це вже краще, ніж "Село-не люди", але ... Знову те ж саме відчуття. Не вірю. Забагато пристрастей, не в плані любовних пригод, а в плані життєвих перепетій . Ну забагато. І не по-справжньому. Життєвого не побачила аж нічого. Все перебільшене. Або я виросла в теплиці. До речі, мій чоловік мені іноді так і каже, що я виросла в теплиці батьківського дому і нічого не розумію у житті. Може він і правий. Прогресом мого сприйняття творчості Люко Дашвар вважаю те, що персонажі викликали в мене емоції, і то сильні. Щиро ненавиділа Маруську-румунку протягом читання. Стерво. Німфоманка-фетишистка. І дурепа ще та. За кого вона себе мала? Вершительниця доль сільського розливу. Поламала життя всім : матері своїй,ісобі (ну собі то таке), іСтепанові, Тетяні. Всім. Яке ж вона таки стерво, насильно…

Знаєте, я не люблю українську сучасну літературу. Кидайте, в мене гнилі помідори, але після прочитаних Дереша і Жадана в мене склалось відчуття, що нема тут чого шукати. З Дашвар взагалі цікава історія. Взявши в бібліотеці одну з її книжок і відкривши на першій сторінці я наткнулась на таку сцену, що відразу закрила та й поставила книжку на полицю. І сама собі сказала "більше не буду навіть дивитись на її книги". Не так склалося як гадалося.

Чому в мені знову прокинулось оце відчуття, що треба таких спробувати почитати щось українське, я не знаю, ну і чорт із ним. Твердо вирішивши, що настав той момент, коли мені дуже потрібна крапля української сучасної прози (чи для того, щоб обхаяти, чи для того, щоб похвалити) я подумала, що то був би хороший шанс для Люко Дашвар, знов таки -…

Роман очень хорош, в одном месте даже на слезу пробило. Очень понравился слог романа, читается легко и на украинском и на русском, что я явно плюс. Насчет любви, ну как таковая она там явно была, но как мне показалось, только со стороны немца. Маруся же была влюблена больше в свои бусы, чем в него. Ей нравилось, что он так ее любит, но сама она ничего ему не давала, так я думала, пока не дочитала до конца. В конце же я поняла, что она любила Степу, только какой-то своей любовью. Очень жаль, что не подумав она так много жизней сломала и свою, и Степину и Лешину и Танину. Просто, она сама не знала чего хотела и заварила всю эту канитель, а потом все накатывалось как снежный ком и закончилось все довольно печально...

В книге было много эмоций. Как говорит моя подруга: "Искра, буря,…

Есть что-то особенное в этой книге... Мне сложно пока понять, почему именно она мне понравилась. Я, как дитя асфальта, узнаю о сельской жизни только из таких книг. В селе есть своя уникальность - никто не остается в стороне. Свадьбу гуляют почти всем селом, в горе тоже будут рядом, среди ночи прибегут, но если ненавидят кого-то, то тоже всем селом. В книге есть свой специфический юмор:

- Мамо! Як до ранку не повернуся, значить - чи заміж виходжу, чи втопилася! - З Богом, доню!

Но по мере развития событий, книга становится тяжелее и мрачнее. Вот почему люди так беспокоятся о мнении окружащих? Почему любовь должна быть запретной? А почему для брака она не важна?

- Тю ты! Наче у житті важливіших справ нема. - А що є? - На чоловіка сурово глянула. - Звісно, - не розчув підступу. - Роботу…

"Рай - то день, а мне ночь выпала." "И что горевать о загубленной жизни? Любовь - лучше жизни. И чтобы это понять надо прожить целую жизнь." Роман о роковой любви, о роковой женщине, о проклятии, о наваждении, о тайне, о загубленных жизнях, о предательстве, о боли душевной. Все это в реалиях послевоенных лет в обычном украинском селе. Маруся загубила свою жизнь, и не только свою, потому что когда-то подняла бусинки с маминого кораллового намысто, бус то есть. Все в ее жизни крутилось и вертелось вокруг этого незамысловатого украшения, несло оно в себе и проклятие, и любовь неземную, больную, горячечную. Да только рвалось оно часто. Порвалось - и новый этап, что-то в жизни разобьется, расклеится, не заладится, а то и беда случится. Любила ли Маруся вообще? Мне показалось, что она…

Люблю! І як тільки Люко Дашвар так уміє? Знаєте, проникає туди, де очі сліпі. "Життя - то стерво", - якось писала Дара Корній. Я б сказала, що кохання теж. Хіба винен, що полюбив? А тим більше, що не того, кого нібито треба? І тоді вся дорога - це боротьба. Боротьба за кохання, боротьба проти нього й самого себе. Історія просто накидає бомбу на Ваше серце й розтрощує його навпіл. Тут усе настільки не просто, що аж занадто. Історія - павутинка, яка проходить крізь десятиліття. Корали - символ, що пронизує всю книгу. Роман життєвий. Хто знає? Може, і Вам доведеться знайти вдома під бузковим кущем намисто? Від кохання, як і від смерті, не застрахований ніхто. Усі сюжетні лінії настільки пропрацьовані автором, що Ви не знайдете ніяких безсенсових шматків. Усе з'являється не просто так! Люб…

Все сводится к тому, что не стоит идти наперекор своей судьбе. Книга читается очень легко и увлекает скорее атмосферой, чем сюжетом. Сюжет тут довольно необычен, но не волнителен, отношения главных героев напоминают «Грозовой перевал». Все так же ГГ не дает забыть себя и все так же сама не может отпустить, слишком грустно, но и с другой стороны смешно. Любят у нас на родине писать книги с драматическим сюжетом про любовь, чтобы прямо больно сделать читателю: если одним поворотом сюжета не смог автор хоть как-то пробить на эмоции, так тут и другой подкрался! Книга поможет вам скрасить 2-3 вечера, может даже как-то развлечь, но на большее надеется не стоит. Главная мысль хоть и преподносится, но все равно каких-то глобальных выводов, как было в «Грозовом перевале» (семьи все равно будут…