Молоко з кров'ю

Вот как же я люблю так. Когда встречаешь совершенно неизвестную для себя книгу. Вообще вот ничего и ни от кого о ней не слышала. И неожиданно она проникает в самую душу и просто парализует тебя на какой-то миг. Прочитав пролог, я, честно признаться испугалась, что взялась за это творение. О ужас решила я! А потом... А потом началась сама жизнь. Самобытный язык, может быть и тривиальный сюжет, но! О боже! Это настолько страстная, искренняя, настоящая история, что просто нет слов, настолько одолевают эмоции! История дышит и ты чувствуешь ее дыхание каждой порой. Так писать о любви умеют редкие писатели. Никакой сентиментальности, сопливости, розового антуража и прочей банальной прелести... А вот любовь без прикрас. Отношения такие как они есть. Люди и характеры вот такие и не иначе. Не…

Християнство називає гордість найбільшим гріхом. Я тепер погодилась. Скільки одна високо задерта голова принесла нещасть. Та високомірна дівчуля любити не здатна. Як там вона мовить?

"Любиш мене?" -"Люблю (німець)" - "То гляди мені, люби?"

Більше ніж жіночий роман, менше ніж важка література. Червоні коралі для мене вищого сенсу не мали. Я на "кари очи, чорни брови", гарний стан і червоні коралі ніяк не зреагую. Хоча українське жіноцтво на таке завидки беруть. У крові закладено.

Зачем же любовь в ночах прятать? Любовь - это же красота.

"Молоко с кровью" (Люко Дашвар, 2008) - захватывающая повесть с украинским колоритом о любви и мести на колхозно-рыбалочном фоне. Она же гимн бабской сучности и красоте: если уродилась ты красавицей, то можешь себе позволить в жизни ВСЁ, даже наивысшую степень стервозности. Другой вопрос, насколько счастлива будешь при этом ты сама. Разве можно быть счастливой, если испытываешь то, что автор называет "невероятной прихотью безрассудного сердца"? На мой взгляд, правда, воплощение идеи несколько хромает - как-то с трудом верится, что Маруся, неимоверной красоты девушка, может влюбиться в неумеху и простачка Стёпку. Да как влюбиться! Насмерть, по-вампирьи! Потому что только вампир (психологический!) может пытаться потом…

О чем только думала, выбирая книжку? О том, что автор незнакомый? О том, что современная украинская литература для меня -Terra Incognita? А лучше бы повнимательнее посмотрела на обложку и аннотацию. И заодно на фотку автора - это же женщина, пусть и со странным псевдонимом...

Я не люблю истории про роковые страсти, которые проходят через жизнь героев с грацией бульдозера. Мне не близки склонные к буйной аффектации герои. А тут еще, как ни ломаю голову, не могу понять Марусю. Что, собственно, заставляло ее вести себя именно так? Ничто не мешало героям соединить свои судьбы, во всяком случае, поначалу. Но героиня предпочитала отмахиваться от всех якобы многозначительными фразами(впрочем, если вдуматься, то смысла там особого и нет, одни красивости), устраивать свидания с любовником едва…

Прочитавши "На запах м*яса" і "Мати все", зацікавилась творчістю пані Дашвар. Ця книжка привернула мене не тільки тим, що була дипломантом Коронації слова у 2008 році, а й нестандартною назвою. Чого очікувати від "Молока з кров*ю"? Молоко з кров*ю - це коли солоно, але водночас солодко і гірко. Саме такі почуття і викликає книга: солоно від сліз, солодко від тієї історії кохання і гірко від думки, яка жорстока і незрозуміла може бути доля у своїх забаганках. Головна героїня - Маруся - красуня, живе із гарним, статним чоловіком, який її обожнює, має сина. Але щоночі відчиняє вікно іншому. Чому? Чому не розлучиться із чоловіком, якщо її серце любить іншого? Тому що не можна інакше. Людські плітки - то діло десяте, відмовка. Справжня причина - це оце хворобливе, занадто нетипове…

Ця книга стала для мене ще одним доказом того, що в житті, всі події які носять спонтанний характер, найчастіше, приносять більше задоволення, аніж заздалегідь сплановані. «Молоко з кров’ю» - була для мене саме такою «подією», - не запланованою, спонтанною, і навіть автор не ніс ніякої інформативності (чула, проте ніколи не була знайома з її творчістю).

З перших слів, з першого абзацу я зрозуміла, що переді мною оповідь доволі не звична, написана по-сучасному, проте якими словами! – «смачними», «насиченими», «яскравими» і як такими, що б’ють в саме серце, і тобі не залишається нічого, окрім як, повністю віддатись почуттям і дозволити, занурити себе у світ героїв, їхнє життя,їх долі.

Тема твору – стара як світ, - Любов, яка має свій початок, і як не прикро, свій кінець. Любов, яка…

Во время прочтения книги меня не покидала одна мысль. Это не столько нечто утвердительное, а вопросительное. И вопрос, скорее, риторический. Почему люди так зависят от общественного мнения? Да, ответить самому себе можно: человек существо социальное, вне социума он может сойти с ума и т.д. и т.п. Но все же сложно понять, почему люди готовы жертвовать своими чувствами, своими нервами ради того, чтобы кто-то там не усмехнулся за спиной? Жизнь героев наполнена всей этой скрытостью от чужих глаз, "лишь бы никто не смеялся, что кто-то то там хуже того-то"... История жизни героев книги трагична, но нельзя сказать, что нет вины главных героев в случившемся. Не будучи честолюбивой и гордой Маруся, а более решительным и настойчивым Степан, возможно, линия жизни пошла бы другим путем. Но никому не…

Я редко читаю книги на украинском языке, но эта меня поразила. Любовь на всю жизнь, любовь с первого дня и до смерти. Судьба двух семей, которые тесно переплетены между собой, отношения загадочные, не всегда понятные. Прекрасная книга, написанная чудесным языком, который льется тихой рекой, но иногда создает водовороты, затягивающие на самое дно, и не отпускающие твою душу. Книга зачаровала, затянула мое сердце и душу, не хочет отпускать. Мозги все время возвращаются к героям, пытаются понять Марусю и Степана, понять почему именно так они поступили, почему???? Разве нельзя было жить по другому? быть счастливыми, не приносить мучения друг друга, не причинять боль близким, ПОЧЕМУ?

Довго я боялася знайомитися з творчістю Люко Дашвар. Все думала, що не сподобається. А дарма, книга наскільки мене захопила, що я випала з реальності, поки не дочитала.

Про що ця історія: про справжнє кохання, одне на все життя, чи про примхи першої красуні на селі? Кожен знайде тут щось своє. В один момент хотілося добре стукнути Марусю за її вчинки, в інший - хотілося допомогти виплутатися із того болота, в яке вона сама себе затягнула. Але чомусь, хоч Маруся робила багато неправильного, ненависті до неї я не відчувала, переживала тільки за неї і думала, чого вона така дурна. Один тільки інший вчинок, один крок - і все могло б скластися по іншому, і не було б стільки загублених і нещасливих людей.

Червоні коралі - як символ кохання. Оберіг, який мав би приносити щастя, а приніс…

Ця книга - квінтесенція таланту Люко Дашвар. Вона смачна, як ваше улюблене тістечко. Діалоги, село, герої - все просто чудове. Читаєш і смакуєш. Кожен діалог головної Марусі - свого роду перли та шедеври. Така чудова мова, мова якою творили кращі письменники та поети, може іти тільки із народу, із живого народного побуту.

Чи є якийсь смисл та користь у даній історії? Якась мораль? Кожен знайде її для себе. Я ж смакував даний твір і не шукав якихось глибинних смислів.