Климко

в книзі є багато сумних моментів))) я знаю що вся книга повязана на тому що Климко пішов. Коли розказується як він йде довго, дуже довго ти уявляєш яку силу волі треба мати, щоб здолати всі труднощі які випали на долю Климка. Мені книга чомусь дуже сильно нагадала книгу Андрія Чайковського " за сестрою". чому? Незнаю. Може томущо в тій і в тій книзі наш головний герою йдуть в далекі світи)) Хоча ціль їхня зовсім різна. Клим ззрозуміко йшов за сілью, а Павло йшов врятувати сестру)) Кінцівку книги Климко я не зрозуміла чи він помер чи ні?? Ну в основному книга нормальна прочитати щоб проникнутися історією не то що можна, а треба))))

Общаясь с нынешними школьниками, я понимаю, насколько они не любят украинскую литературу, ведь главными темами были голод, война. И в чем-то я их понимаю. Но все-таки это наша литература, которая показывает современному читателю то, чем жили наши предки. А что они еще видели? В прочитанном романе "Повія" автор показал нам широкое полотно жизни украинцев разных сословий, городских и сельских и т.д. Мирный показывает различные характеры, как положительные, так и отрицательные. А вот в этой маленькой повести Тютюнник рассказывает нам о короткой судьбе маленького мальчика-сироты. И невольно задумываешься - а сколько же таких детишек было в то время? Маленький Климко сам умеет и убрать в доме, и печь растопить, и постирать, и кушать приготовить. Его родители умерли, вскоре погибает и его…

Яка дивна свідомість людини - цінувати чуже і не звертати увагу на те що маєш. З дитинства я обожнювала зарубіжну літературу і майже не звертала увагу на те що існує прекрасна українська література, навіть, такі твори дитячої української класики як : "Фарбований лис" для мене залишались нецікавими. Чому ? Та, тому що своє завжди не настільки цікаве як чуже, яблука вкрадені з сусідського саду в рази смачніші. Так і книги для мене, я навчилась читати російської лише тому що хотіла читати і ті книги що не були перекладені, а таких багато в бібліотеках, де фонд не сильно поповнюється з часів СРСР. І так українська література читалась лише для школи. І ось тепер я явно відчуваю, настільки добре я знаю зарубіжну і російську класику, настільки погано українську, тому всіма силами намагаюсь…

Я не плачу над книжками. Але тут плакала. Бо дуже шкода героя. Правдиво й боляче.