Отзывы о книге Internát

Очень сильная книга о гражданской войне. Да, в ней речь идёт об Украине 2015-го, но по сути это высказывание универсально. Серое и дождливое январское небо, смерть и ощущение постоянной опасности, подстерегающей за каждым углом, исходящей от каждого встречного, за кого бы он ни воевал, и постоянный рефрен главного героя "никого не жалко" в итоге перебиваются надеждой на менее мрачное будущее. Да, по состоянию на сегодня это будущее пока не наступило, и непонятно, когда наступит, но надежда все-таки есть. Пока что одна из лучших прочитанных книг этого года.

Сергій Жадан один з найпопулярніших сучасних українських авторів. Неймовірна мова, неймовірні тексти. Неймовірні емоції

 Ким є українець? Хто він насправді?
 Ми маємо берегти свою ментальність, чи скоритись стихії і пливти за течією?

 Головний герой українець. Ніби. Йому не принципово. Він просто живе на окупованій території. Яка сторона переможе?
 Та яка різниця? Хіба не все рівно?  До кінця книги герой зрозуміє хто він і на яку сторону потрібно ставати

 А допоможе йому віришити ці питання кілька днів між вогнями. Йому потрібно забрати племінника з інтернату. Вони разом проходять холод, голод, спілкуються з окупантами, допомагають і своїм і чужим. Тільки би вижити. Тільки би дійти до свого дому. А потім все буде добре. Все вирішиться.

 Чи знайде головний герой себе? 

Донбасс. 2015 год. Небольшой поселок-городок. Хоть автор и не назвал ни один населенный пункт, но подозреваю, что книга о Дебальцево. Есть там и ж/д, есть и интернат. И местные в разговоре делят Дебальцево на станцию и поселок. И в 2015 году там все еще сильно стреляли. Под такое определение и Фащевка подпадает, но там было "не так жарко" как в Дебальцево. Гг - учитель украинского языка Павел. Из-за обострения Павел решает забрать племянника из интерната. На совсем короткую дорогу у него уходит три дня, которые и описаны в этой книге. Война, страх ,боль, безнадёга, неверие. Люди живут без воды, без э/э, без связи. И не получается остаться в стороне, нужно определиться с "стороной". А Павел пытается остаться в "белом пальто", быть между. Из-за чего даже его племянник Саша начал…

Нет, я, конечно, думал, что этот журналист, Питер, еще как-то проявится в романе. Очень уж удобной получалась схема: вслед за Гоголем, улетевшем на чорте в Петербург и Булгаковым, обнаружившим иностранного чорта-консультанта в Москве, и Жадан вводит в сюжет нужного ему персонажа – иностранного корреспондента-чорта. Подобная трактовка (никогда не пишите рецензий, не прочитав текст полностью!) оказалась ложной. Исчезнув из романа в самом начале, навоняв на прощанье своими полулегкими иностранными сигаретками, мелкий бес Питер появится лишь в финале, но и там роль его до конца не ясна и скомканна. Вроде бы чорт терпит поражение.

Сергей Жадан (Сергiй Жадан – укр.) – современный украинский писатель. Роман "Интернат"написан на украинском языке, я читал его в переводе Е. Мариничевой на русский.…

Це літературний шедевр!

Я прочитав її більше місяця тому, але досі не наважувався написати рецензію. Так завжди з тими книгами, які сподобались: ти хвилюєшься, що не зможеш передати в рецензії всю красу прочитанного.

Я впевнений, що «Інтернат» отримає літературні премії, але я так само впевнений, що і через рік я ненаважусь на повноцінну рецензію, тому пишу зараз, вірніше, намагаюсь поділитись своїми емоціями відносно книги.

Так, сюжет актуальний, незважаючи на те, що події відбуваються до повномасштабного вторгнення, тобто до 24.02.2022, але мерзотний «руській мир», який несе смерть всьому живому і руйнує дома та міста вже підійшов.

Мова написання дуже вишукана, але при цьому по-справжньому реалістична. Майже кожне речення ювелірно вивіряне. Опис подій, обставин, архітектури, природи,…

Так сложилось, что я прочитала двух украиноязычных авторов друг за другом. И если я предполагала, что опыт этот будет наслаиваться друг на друга, то реальность принесла сюрпризы - произведения скорее оттолкнулись друг от друга. Одно поблекло, и начальное среднее впечатление на контрасте со вторым стало разочарованием, а второе заблестело новыми красками, въелось в реальность, стало историей из моей жизни, хотя никогда в представленных обстоятельствах я не была. Второе - это «Интернат».

Жадану удалось сформулировать для меня и, я надеюсь, для многих одну простую мысль. В этой войне нельзя остаться непричастным, во всяком случае тем, кто причастен к ней по праву рождения. Нужно выбрать, за кого ты. Чьей победы ждешь. В ней нет места «не все так однозначно», точнее неоднозначности море, но…

Разбитая дорога, блокпосты... мешки с песком, изношенные шины... плакат на въезде "Доброго пути!", а сверху - красным: "Осторожно! Мины!" Помню, как писались эти строчки во время поездки в родной посёлок. Время совпадает с книжным. И вот книга "Интернат", заставляющая возвратиться памятью в 2015... Как неудачно выбрано время для чтения! Не чтение - мучение. Словно все три дня пути шла рядом с Пашей (позже к нам добавился малой Сашка из интерната) - скользя по грязи вперемешку со снегом, намокая под моросящим дождём, путаясь в туманах и дыму... "Хождение кругами чужой беды" оборачивалось хождением кругами своей беды, беды общей. Не знаю как другие читатели, но я физически ощущала усталость, безнадёжность, болезненное состояние души и тела.

Третий день бегаю по кругу, как цирковой медведь.…

Зазвичай книги про війну відкладаються мною кудись від очей якомога далі, бо ця тема викликає надто багато білю, жаху і нічних криків. Але ця підстерегла мене в бібліотеці, вскочила в руки та не відпускала до останньої сторінки. Історія ця про звичайного вчителя мови, на ім'я Паша. Паша – та сама «маленька людина», яка нічого не вирішує. Ба більше, навіть не вирішує, на якій він стороні, хто для нього "наші", а хто – "інші". Це зайве, для чого і чому взагалі треба щось вирішувати? Все що робить Паша – живе своє сіреньке життя, десь там працює, щось там заробляє і звичайно ні на що не впливає, ігноруючи левову частку того, що відбувається навкруги. У Паші є племінник, який на жаль знаходиться в інтернаті, та ледь не вперше за все своє життя головний герой щось вирішує, а саме – піти й…

і ось він виповзає-таки на гору, зупиняється, обертається й бачить ціле місто, що лежить унизу. Дощ припинився, туман осів у долину, мов перекип'ячене молоко. Паша дивиться на місто й зовсім його не бачить. Бачить лише чорну яму, над якою, наче повітряні змії, висять великі чорні дими з довгими хвостами. Так, мовби хтось викачує з міста душі. Й душі ці — чорні, гіркі, чіпляються за дерева, пускають коріння в підвали, ніяк їх не вирвеш. І ще там, далеко, з іншого боку міста, щось палахкотить, розповзаючись обрієм, ніби з ґрунту вийшла розпечена лава.

Я очень вовремя ее прочла. Хорошо, что не тогда, когда она поступила в продажу, а именно сейчас, после 24 февраля этого года. Я проживала ее буквально физически, читала перед сном и она продолжалась во снах, лихорадочных и тревожных попытках…