Царівна. Вибрані твори (сборник)

Предыстория моего выбора этой книги такова: я был слушателем нескольких лекций посвященных зарождению феминистического движения в Украине. Небольшой экскурс по биографии Кобылянской и упоминание "Царевны" заинтересовали меня. Все-таки восстать чуть ли не в одиночку в литературном, культурном пространстве в качестве феминистки в 1890-х годах, очень патриархально-традиционной, и по сей день, западной Украине не может не восхищать. Не знаю, что помешало Кобылянской воссоздать на бумаге те проблемы, с которыми сталкивалась она сама или ее знакомые. Повесть хоть и имеет небольшой фем-посыл, но он тонет в высосанном из пальца сюжете. Язык написания очень неприятный, возможно из-за того, что был переведен с немецкого, соловьиной мовой даже не пахнет. Главная героиня прописана избалованной,…

Життя пливе, реалії перетікають і адаптуються, а проблеми лишаються ті ж. Особливо, коли справа стосується кохання. Кохання одного хлопця і двох дівчат. ⠀ Кобилянська, звернувшись до народної пісні "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", виплела з неї дивовижну й поетичну повість, яка буквально дихає колоритом угорського пограниччя. Два села і три долі, які сплітаються у клубок, котрому лише один кінець. Трагічний. І це все на тлі захопливих гірських пейзажів, бурхливої ріки, струнких смерек і червоних, наче кров, маків. ⠀ Повість ніколи не втратить актуальності, бо із покоління в покоління ми будемо наступати на одні ж ті граблі. Інколи навіть танцювати на них. ⠀ До речі, саме ця повість надихнула Марув на "Hellcat story" - чотири кліпи, в яких поступово розвивається вся історія…

Перше що хочется сказати - повість написана у досить «не стандартному» стилі, з особливостями мовлення закарпатського регіону, і попервах читання буде даватись доволі складно, але ж часом око звикає, і ти в же «як риба у воді». «В неділю рано зілля копала...» сподобається любителям українського фолькльору, у книзі неймовірно мальовничо зображена природа, пори року, звичаї, обряди. Любовні відносини також показані дуже романтично, переживання героїв, розвиток їхнього кохання; чисте, щире кохання в самому справжньому його прояві. Особисто мені на останніх сторінках не вистачило розкриття характерів героїв, психологізму, в один момент книга почала піднімати градус напруження, відчувалась кульмінація, але кінцівка понизила цей градус. Не дивлячись на це, однозначно 5 із 5.

Історія нещасного кохання легендарної української співачки, поетеси Марусі Чурай вже понад 4 століття не залишає байдужими вітчизняних митців. Згадаймо хоча б роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Свою інтерпретацію любовного сюжету представляє Ольга Кобилянська у повісті "У неділю рано зілля копала". Імена реальних постатей тут змінено, дія теж відбувається не в Полтаві. Основну увагу письменниця звертає на мотив зради. Цікаво, що Кобилянська більше крокує не за реальними фактами, а за народною піснею "Ой не ходи, Грицю...". Достойна читання, версія історії Марусі Чурай не залишить вас байдужими.

Ольга Кобылянская, будучи дочерью в многодетной семье, в которой в преоритете были сыновья, знала по себе, как это иметь таланты и амбиции, но не находить опоры. Поэтому во многих ее произведениях поднята тема феминизма.

В повести “Человек” писатель доносит свою жизненную позицию: она хочет, чтоб общество реформировалось, развивалось и приняло женщину, как человека, имеющего право выбора, дало возможность учится, работать и самой строить свою судьбу, в частности, выходить замуж по любви, не опираючись на выгоду.

Читать произведения Кобылянской － это такое удовольствие, умеет она задеть за живое и прикоснуться к сердцу.

Интересные факты:

－ это первое в украинской литературе произведение, где воплощена идея феминизма;

－ сперва это был маленький рассказ под названием “Она вышла замуж”, но Иван…

Попри те, що книгу прочитала втретє, вона цього разу відкрилася мені новим боком. Власне, для мене це не твір про жінку, що вважала себе рівнею чоловікові й тому мала право на свідомий вибір. Як на мене, це повість про те, як рівноправну чоловіку жінку (врешті-решт, людину) примусили (люди, обставини, власні почуття й - розум) чинити всупереч її бажанням. Адже інакше як самопожертвою не можна назвати фінал книги. Віддатися за нелюба, до того ж, нелюба значно за неї черствішого, неспроможного її зрозуміти, вчинити це, поховавши у душі щире, справжнє почуття до іншого, - це справді невимовно боляче, страшно і... неминуче?

"Людина" В центре повести семья Ляуфер - отец, мать, обожаемый сын и четыре дочери. Но две средние дочери - Елена и Ирина - не хотят быть как все, читают серьезную литературу. Елена противится браку, ведь ее единственный погиб, и она не верит в любовь. Елена борется за равноправие мужчины и женщины, доказывает, что может себя обеспечить, переписывая ноты. Но спустя несколько лет оказывается, что у обожаемого сыночка куча долгов, векселей, отца отстраняют от хорошей должности, а сын от не взаимной любви стреляется. Для семьи наступают тяжелые времена: старшая дочь замужем, живет хорошо, младшая сестра при ней, Ирина овдовела (а вдову никто не берет снова замуж), отец кое-какими заработками перебивается. Обеспечение семьи легло на плечи Елены. В какой-то момент она соглашается выйти…

Первое, что бросается в глаза при прочтении, это конечно язык, которым пользовалась Кобылянская. Он ни современный, ни привычный нам литературный, язык, которым пользуется простой народ, поэтому он своеобразный и неидеальный. Неплохой, как мне показалось, прием, чтоб еще глубже внедрить читателя внутрь произведения. Если продолжать анализировать книгу по типу как она устроена, то стоит упомянуть, что герои очень продуманные и натуральные. К концу произведения, мне уже казалось, что я поняла их как людей, и что они сделают именно так, потому что не смогут иначе, ведь они именно такие. В общем говоря, очень верю!

А теперь моя самая любимая часть, о чем произведение.... О женщине, которая с детства знала и чувствовала, что имеет сильный творческий, да и вообще человеческий потенциал. Что…

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю! Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках! Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. щоби жадоба за красою утихомирилася. Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя... Такий мiй iдеал. Свобiдний чоловiк iз розумом - це мiй iдеал.

Я собі гадаю, скільки дівчаток могли б знайти розраду, підтримку,…