Я, Паштєт і Армія

Кузьма трагически погиб 2 февраля 2015 года в ДТП. Вот уже 3 года, Украина без этого доброго, веселого и талантливого музыканта. Несмотря на это, после себя он оставил множество песен, видео, незаконченных идей и несколько книг. Сегодня мы поговорим о его книге ''Я, Паштет и армия''. Книга рассказывает, о еще молодом Андрее Кузьменко ( известном нам как Кузьма Скрябин) и о его курьезах в армии. Книга наполнена мужским военным юмором, огромное количество сортирных и других шуток, матов и много другого. Книга написана в разговорном стиле, будто вы читаете не книгу, а слушаете армейские истории от человека, который рядом с вами. Несмотря на такой стиль, читается книга легко и может затянуть читателя в свои объятья на долго. Особенно понравилось огромное количество метафор, олицетворений,…

Читати було смішно, але потім такий біль у серці... Я не можу сказати, що це- шедевр літератури, але відвертість, дотепність, рідна чудова мова- все є. Може занадто брутально, по-мужскі. Сподобається тим, що служили. Згадаються свої історії. Зараз би написати про згадане , але хочу краще послухати пісні у його виконанні, побачити чудову посмішку талановитої людини.

Ни в коем случае не читайте эту книгу! Не читайте, лучше слушайте. Это удивительное чувство, когда ты знаешь, что человек уже больше двух лет как погиб, а слышишь его голос так, как будто он жив и где-то рядом. Этот чисто Скрябиновский юмор - грубый, местами пошлый, но такой сочный и меткий! Только из уст Скрябина это звучит так гармонично и не режет слух. И уже начинаешь на мир смотреть немного по-другому, через призму его восприятия - бесконечного оптимиста и просто позитивного человека. Он не смотрит на все сквозь розовые очки, видит все окружающее таким, каким оно есть - серым и безнадежным, но тем не менее даже простые и безнадежные ситуации описывает так сочно и с таким чувством юмора и позитива - что невозможно как минимум не улыбнуться. Солдатскую тему не люблю, сюжета в книге…

Зізнаюсь вам, шановні колеги-книголюби, в одній своїй далеко не накращій звичці - дуже часто, перш, ніж написати власний відгук, я, у пошуках натхнення, звертаюсь до рецензій своїх попередників. Враховуючи особливості яскравої особистості Андрія Вікторовича Кузьменка, та обставини його загибилі, перед тим, як почати писати те, що пишу зараз, я своїй звичці вирішила не зраджувати. І висновок можу дати наступний - основна маса рецензій, написаних після того, что Кузьми не стало, возвеличує його творчість і особистість загалом. Саме тому вважаю за необхідне взяти на себе сміливість, і заповнити ті білі плями у рецензіях, через які майже не згадується даний літературний твір.

Загальне враження від "Паштету і армії" наступне - я в захваті! Це дійсно класна брошурка! Ні, навіть не так - це…

Читала "Я, Паштєт і армія" і ніби чула голос Кузьми в голові. Наче він сам всі ці байки розповідав десь на кухні під стопочку чаю. Місцями сміялась до сліз, але загалом сумна книга. Сумна тим, що Кузьми більше немає.

..Він дивився очима дитини, як гасне навколо цей світ. Він хотів, щоби це зупинилось, та, крім нього, ніхто не хотів. (с)

Історія дійсно дуже така чоловіча. Не скована цензурою, досить багата на ненормативну лексику. Але при цьому залишається по-доброму смішною, суцільна іронія. Словом, як говорив Кузьма, так і написав.

Слухаючи аудиокнижку, я випала з реальності. Забулася. Там веселий Кузьма травив мені свої байки, змушував посміхатися... Боже, є речі, в які неможливо повірити!.. Це так складно... Ні, не складно, а тяжко - це саме те слово. Так тяжко намагатися дати оцінку лише цій книжці саме тепер. Тепер, коли його нема. Так, ціла країна насправді втратила друга. Добру, веселу, позитивну, чесну людину! Щиру!.. Людину, яка залишалася простою все своє життя, незважаючи на успіхи у різних…

Это хорошая, поднимающая настроение книга, если вы не имеете ничего против юмора ниже пояса. При чем "ниже пояса" имеет очень мало общего с эротическими видениями и много общего с туалетным юмором. Так что ханжам, нежным цветочкам и просто чрезмерно воспитанным и брезгливым людям лучше держаться от книги как можно дальше. Если же фраза "кто в армии служил, тот в цирке не смеется" кажется вам хотя бы забавной, то вполне можно попробовать ознакомиться с аудиовоспоминаниями. Наверное, именно они, начитанные самим Кузьмой, и помогают помнить, каким был или казался слушателям/зрителям он сам. Ведь посмертно принято добавлять в образы людей надрывную героику. Здесь ничего подобного нет.

Здесь есть воспоминания о том, как пацана после универа таки загребли в армию. Есть рассказы о том, как…

Хто сказав, що це суто чоловіча книжка? Так, тут є багато туалетного гумору, але його не оцінять тільки сноби. Моє знання армійського життя до цього обмежувалось серіалом "Солдати", який я чомусь дивилась, але то було давно і не правда) Да й історії Кузьми більш схожі на правду, а ніж серіальні. По закінченні книжки дуже хотілось діснатись більше про Паштєта. Адже його ім'я винесено в назву, да й по його опису можна зрозуміти, що там ще точно є шо розказати) Звичайно, цю книгу я слухала в начитці Кузьми, як і перший його твір. І всім ще раз рекомендую. Так сочно його слова не передасть ні один ваш внутрішній голос. Навіть мама моя сміялась з матюків, бо Кузьмі вона все прощає)

Зайди в холодну воду, Не бійся намочити ноги, Переплисти кілометри льоду З дельфінами на той бік моря. "Дельфіни"

Слушаю и пишу... Сразу оговорюсь: рецензия больше посвящена самому Кузьме, чем книге. Думаю, сегодня можно - сегодня его не стало с нами. Ужасное начало недели...

Я никогда не была фанаткой группы "Скрябин", не знала всех их песен, но помню, как еще будучи школьницей, смотрела "Шанс", не пропуская ни единого выпуска, мне очень импонировал их тандем с Наташей Могилевской:), помню - любила смотреть клипы Кузьмы по телевизору: "Спи собі сама" (я возмущалась, зачем они сняли там мною не особо любимую актрису Арнтгольц), дуэтный опять-таки с Могилевской "Ти мені не даєш". Я помню как подпевала безрассудной песенке "Гламур" "Мур-мур, ми любим гламур", недоумевала над "Шматой" и…