Людина біжить над прірвою

Нарешті я дочитала цю книгу - на відміну від біль відомих творів автора - "Сад Гетсиманський" та "Тигролови", які читаються на одному диханні, крізь цю я пробиралась наче через густу смолу. Тут багато статичних сцен - відступаюче італійське військо, фреска у церкві, описи міста до й після бомбування, а також багато роздумів і філософії на тему, що ж таки є людина - чи просто піщинка у самумі, а чи дещо більше? Посередині твору - головний герой, архитект Максим Колот, людина, яку було засуджено невідомо на що та невідомо за що, за те, що мала власну думку, яка відрізнялася від тієї, яка мала б бути в ті часи. Людина, яка біжить над прірвою, людина, яка опинилась між двома вогнями - між російською та німецькою арміями і для якої ті обидві армії були рівнозначні та означали лише одне -…

Коли я тільки взяла читати цю книгу, я й не думала що вона мене аж так сильно вразить. Звичайно, хто не чув про Івана Багряного та його роман «Тигролови». Кажучи щиро, мені дуже соромно, але Іван Багряний у мене тільки з «Тигроловами» й асоціювався. Соромно але…І ось, я в книжковому магазині натрапила на книгу «Людина біжить над прірвою»… Для мене це більше ніж просто книга. Кожна сторінка розгортала мені всю трагедію, всю іронію і відчай, а в той же час й неймовірну силу, яка стояла на тонкій грані з героїзмом, простої людини – Максима. Майже кожна фраза, всі роздуми героя зачіпали струни моєї душі. Іван Багряний так чітко змалював розграбовані, майже знищені села, які опинилися між двома арміями – фашистською й радянською. Перед очима зі сторінок постають картинки цих селищ, людей…

Людина біжить над прірвою – це не просто назва роману Івана Багряного, це тема усього його творчого доробку. Головні герої Багряного завжди балансують між життям і смертю, між ворогом з одного боку та ворогом з боку іншого, між зневірою в людину і піднесенням її життя як найвищої цінності. Таким героєм є і Максим Колот.

Роман дуже важкий. Як на мене, складніший над усі інші твори письменника. Можливо, таким і має бути фінальний твір письменника, що видано вже після його смерті.

Це роман з філософським, екзистенціальним звучанням. Чи людина лише піщинка у самумі, нікчемний хробак; чи здатна на неймовірне: розсміятися в обличчя неминучій долі і близькій смерті і, виявивши неабияку волю до життя, повернутися додому, до родини…

Що пережив Максим Колот, годі й переказати - це треба тільки…