4 Чи віриш ти у людину?

Нарешті я дочитала цю книгу - на відміну від біль відомих творів автора - "Сад Гетсиманський" та "Тигролови", які читаються на одному диханні, крізь цю я пробиралась наче через густу смолу.
Тут багато статичних сцен - відступаюче італійське військо, фреска у церкві, описи міста до й після бомбування, а також багато роздумів і філософії на тему, що ж таки є людина - чи просто піщинка у самумі, а чи дещо більше?
Посередині твору - головний герой, архитект Максим Колот, людина, яку було засуджено невідомо на що та невідомо за що, за те, що мала власну думку, яка відрізнялася від тієї, яка мала б бути в ті часи. Людина, яка біжить над прірвою, людина, яка опинилась між двома вогнями - між російською та німецькою арміями і для якої ті обидві армії були рівнозначні та означали лише одне - смерть, так, чи інакше.
До глибини душі вражає все те, що довелось пережити Максимові, та й не просто пережити, а гідно вийти з усих тих кіл пекла, що на нього чекали, вийти з вірою у Людину та й такою Людиною з великої літери й лишитись. Але навіть більше за це вразила мене ситуація в тюрмі, коли всим полоненим видали шмат їжі, окрім полонених німців, і тоді один з полонених, рябий командир, став гатити у двері, щоб хліба дали й німцям, бо вони теж люди.

— Я — салдат... Окремої Червоно прапорної... Я тобі... прри-казую, хаме!.. Дай людям хліб!!! Чуєш?!. Тилова ти криса! Мерзотник!! Хам!! Скотина!! Дай х л і б!!! Це люди!.. Ти розумієш??! Це люди!.. Люди!.. Люди!.. Мерзотник ти!..

Якщо ж повернутися до головного героя, то йому б було набагато важче повернутися, якби не люди, яких він зустрічав на своєму шляху і яки таки виявились справжніми людьми - допомогали йому всим тим, чого у них самих майже не було.

Хіба ж не смішно, га? Жорстокі людські опорки й ніжне людське серце!.. Ціла тобі глибока філософська концепція. Яка розбіжність між людським серцем і матеріальними спроможностями!

Однозначно, дуже важкий твір, але дуже сильний, насичений любов'ю до людини, до рідної землі, вірою у найкращі часи для багатостраждалого українського народу.
Я би радила почитати твори Багряного всим тим, хто, народившись вже у Незалежній, або в часи відлиг, розмірковує над тим, як гарно жилося в Радянському Союзі та як шкода, що в них нема змоги повернутися назад у ті часи. А також тим, хто кидаєтся словом "бандерівець", надаючи йому значення зрадника, та подвитися на події тих часів трохи під іншим кутом зору.