Сто тисяч

Перечитування книги завжди відкриває якийсь новий аспект літературного твору. І якщо читачів-школярів традиційно спрямовують на аналіз образу Герасима Калитки і його "стяжательства" ("Земелька, свята земелька", мабуть, довго сниться не одному поколінню українців), для мене цікавим у цьому творі виявився саме трагікомічний аспект: стосунки героя з його дружиною, гіперболізація скупості, художні засоби творення комічного. Не буду їх аналізувати, але ідейне навантаження твору настільки потужне, що важко вигадати щось більш викривальне для людської ненаситності.

Рецензувати даний твір мені видається нелегкою справою, проте, як кажуть, вовків боятися – до лісу не ходити. Що ж, «Сто тисяч» -- це такий собі памфлет, присвячений, у першу чергу, тим, хто намагається ловити рибку в каламутній воді, але сам у ній і тоне.

Із глубоким співчеттям тут автор висміює жадібність, жагу до наживи і, безумовно, нечесність. Тим не менш, поряд із комічним у п’єсі стоїть трагічне, разом із смішним стається щось, що викликає сльози. Важко навіть думати, що тоді суспільство продовжувало справу морального розкладу, чому і присвячена ця уїдлива творчість Карпенко-Карого.

У світі письменника гроші стали дорожчими за все. Але чому ця трагікомедія не втрачає своєї актуальності і зараз? Бо, хоча б, жахає не тим, що таке було, а тим, що таке продовжується.

Але важко не…

Начнем с того, что это школьная программа и читать это мне в принципе не хотелось, но пришлось... Ну что я скажу....Не стихи, нет миллиона объяснений, сюжет есть... И смысл невероятный! Судьба сама прокляла этих людей, что ЖЕЛАЛИ денег, денег и денег... И вместо ста тысяч денег они получили сто тысяч бумажек и невероятно поучительный урок. Пусть все это прочитают и, может, узнают в нем частичку себя.