Братик Біль, сестричка Радість

Мало хто пише так як це робить Богдана Матіяш. Поки я пила чай від застуди (яка знову так невчасно, бо ще стільки роботи попереду), збірка есеїстики «Братик Біль, Сестричка Радість» від Видавництва Старого Лева діяла на мене терапевтично. Вона легка, ніби пудра. Неспішна, вдумлива і в той же час така глибока.

Тексти Богдани слід читати повільно, розглядаючи проміжки між словами, вдивляючись у глибину себе, вдихаючи по слову і тягнутися за кожним з них як за казкою або стиглими абрикосами. Ця книга про те, що навіть найгостріший біль може обернутися у радість.

Це ніби велика словесна цукерка, яку хочеться смоктати, жувати і облизувати. Бо написано так гарно і так просто. Це ніби довга розмова на кухні в напівтемряві, і часом ти сам не знаєш - чи говориш з мудрою жінкою, чи з безпосередньою дитиною. Адже насправді дуже рідко хто зуміє писати про те, що всюди, про те, що мало хто бачить і мало хто помічає. Писати про все це так почуттєво і глибоко, що дочитуєш до кінця розділу - і мурашки по шкірі.

Не сподобалась мені ця книжка зовсім. При читанні у мене було враження, наче я читаю дуже популярну публічну сторінку у "Вконтакте", де викладено пости, що відображають думку переважної більшості аудиторії. Думки, викладені у книжці, здається, почуті від різних людей чи по телевізору (радіо), чи прочитані у журналах, або у газетах, або у книжках, по сто разів. Стиль викладення нагадує мені твори людини, що бажає справити враження задля перемоги на творчому конкурсі із гарним призом, намагається зробити стиль вишуканим, однак виходить не дуже вдало: послідовність викладення не дотримана, думка повторюється одна й та сама кілька разів (наче у шахрайському фільмі "Секрет", їй-бо), зустрічаються тавтології. Таку книжку міг чи могла би написати будь-хто. Дуже шкода, що зважилася прочитати…

традиційно дуже ніжні, лагідні та добрі тексти. Читаючи слова Богдани Матіяш про довіру, вдячність, любов хочеться й самому стати добрим і кращим. Не боятися просити, любити, пробачати. Такі книжки гарно читати, коли погано, сумно або ж радісно і тихо, але не все одразу, а дозовано. Адже всі тексти хоч про різне, але про одне - про вміння любити та дякувати, приймати та віддавати. Єдине до чого варто бути готовим - у цій книжці багато особистого авторки. І не просто особистого, як у інших книжках, а конкретного. І до цього варто бути готовим.