Суча дочка

- Де знайти справжнє щире кохання? - В материнських очах.

Не сказала бы, что книга совсем уж пессимистическая, поскольку в конце аж лицо трескается от радости. Но тот факт, что негатив так и лезет со всех её страниц, неоспорим. Многие из читателей обратили внимание на тяжкую судьбу женщины с бастардом в советском селе. Тема хорошая, но лично мне боль принесла совсем другая параллель - вымирание сёл. Когда я была маленькая, то часто ездила к бабушке в село. Рядом с ним была ферма, где выращивали рогатый скот. Я ходила туда с дедушкой выковыривать из земли шампиньоны, которые очень любили перегной. Телят там уже было мало... Сейчас эта ферма представляет из себя выброшенных на берег сгнивших скелетов китов. Длиннющие и просторные здания заброшены, а крыша на них обвалилась. Работы в…

Это наиболее пессимистическая книга, которую я читала. Жизнь героини- это просто мрак и света в конце тоннеля пока не наблюдается. Нет книга читалась очень легко, оторваться было невозможно. Героине я сопереживала, плакала и т.д. Но читая такие книги, и самому можно впасть в депрессию. Да я ещё и период чтения выбрала явно неудачный (канун Нового года), и моя душа явно требовала положительных эмоций. В общем, читать может и стоит, так как читается просто на одном дыхании, но вот когда и в какой период жизни ( просто чтобы не навредить себе), этот вопрос остаётся открытым.

Для мене показником гарної книги є те, чи думаю я про героїв, як про реальних людей. Я - думала. Вони навіть снилися мені. Ці герої були настільки реальні, що, здається, можна доторкнутися до них, поговорити, побачити сльози й посмішки на їхніх обличчях. А посмішок, а надто - сліз, було доволі. Складна жіноча доля. Та ще важча, як засуджують, принижують і насміхаються. Саме таке на своїй шкірі відчула Олена. Через власну доброту жінка сповна спізнала, що то є - людський осуд. Та вона не могла інакше. Вона хотіла бути щасливою й коханою. Тяжко працювала, з відкритим серцем йшла до людей. І мовчала. Таємниця народження старшої дитини стала її хрестом, під яким і з яким вона жила багато років. Кілька разів вона була на межі божевілля, та сила, гордість і - так хочеться вірити - правда…

В сучасному світі народити дитину, не перебуваючи в шлюбі, не рідкість і не викликає якогось подиву зі сторони чужих людей. На жаль, так було не завжди, і жінок/дівчат в минулому столітті жостоко засуджували, принижували та цькували. Діставалось "на горіхи" й дітям-"байстрятам". Звісно, вихована, нормальна людина ніколи не опуститься до рівня "праведників", які бачать смітинку в чужому оку, а колоду в своєму не помічають. Оленка була єдиною донькою в сім'ї і коли вона приїхала з міста не сама, з немовлям, це викликало шок в односельчан. Тепер дівчина стала вигнанцем, її засуджували, від неї відмовився коханий та одружився з іншою жінкою. Багато діставалось і від сусідки. І ніхто не знав, що Оленка виховує онука саме цієї сусідки. Добре, що батьки прийняли донечку з онуком та допомогали…

Я слишком предубежденно относилась к современной украинской литературе до тех пор, пока мне не попалась эта книга. Купив ее по заказу своей любимой бабушки в магазине КСД и услышав ее восторженные возгласы после прочтения, решила перелистать. И не смогла остановиться. Во время чтения я много раз не могла сдержать слезу, а конец своей трогательностью вызвал у меня целую бурю эмоций (без слез тут тоже не обошлось) - а это для меня самый главный признак того, что книга достала до самых сокровенных фибр души. В ней цепляет все: начиная от картин повседневного быта и заканчивая характерами персонажей. Главная мораль произведения: никогда не судите человека, его поступки, если не знаете истины. Не все, что выглядит правдоподобным, является таким на самом деле. Сразу вспомнилась знаменитая…

Як легко навішати на людину ярмо. Осудити, обмовити, заклеймити паскудними словами. І рідко хто задумається: чому ж так сталося? А для чого? Є про що поговорити, попліткувати. Можна гордитися собою, адже зі мною таке не станеться, ні-ні-ні. Ой жи ж? Ми всі під богом. Не зарікайтесь.

Це зараз народити дитину без чоловіка не рідкість і не сором. А ще якихось кілька десятиліть тому такий вчинок викликав купу обурень та осуду. Особливо в селі. Бо якщо в місті ти більш-менш можеш загубитись в натовпі, то тут таке не пройде. У селі всі, як на долоні. Отже й відповідати доведется не тільки перед батьками. Прийдеться зважати і на громаду. Зробити нічого такого не зроблять. Але кісточки перемиють, білизну переполощуть до третього покоління. Тепер ти "суча" дочка. Зіпсована дівка, хвойда, простіше…

Не бійся гада, що по землі повзає, бійся його у людині, бо того можеш не розгледіти, поки не укусить

І знову до рук потрапила мені книга про нелегку жіночу долю. Де на жіночі, не такі міцні плечі,впав тягар долі.Такий важкий і гіркий водночас. Всі, ми, жінки, так мріємо про жіноче щастя. В думках вимольовуємо майбутнє. Чекаємо на свого принца, щоб іти разом стежкою життя. Хочемо мати благополучну сім*ю, де сміх дітей буде звеселяти хату...Хочеться,як в кожної жінки, зловити той клаптик щастя у житті... Проте чи кожна з нас хотіла б відмовитись від нього? Взяти на себе чужий тягар, топтати стежку життя в іншому напрямку,а свою залишити непройденою.Прожити життя не за своєю долею, а взяти чужу,іншу.Взяти на себе чужий гріх та сором? Вчинок Олени, він заслоговує на повагу, він заслогувує…

Є таке українське народне прислів`я:"Не та мати, що родила, а та, що вигодувала!" Ця книга саме про таку Матір, що прийняла чуже дитя, як рідне, незважаючи на сором та зневагу селян - бачте, це було в ті роки, коли велика ганьба була незаміжній дівчині та її родині, якщо б вона народила та принесла в дім байстрюка. Олена поступилася всім заради щастя дитини - і своїм жіночим щастям, і любов`ю до рідного дому, і своєю гордістю. Цю святу жінку життя не берегло від злих та жорстоких людей, від ненависті та заздрості, від злиднів та тяжкої праці. Ця Польова царівна, як її називали у селі, готова була на все, тільки б Іван зростав щасливою дитиною. Вона нехтувала своєю красою, своїм талантом, своєю любов`ю - і все це - тільки для маленького сина, рідніше якого і бути не могло для…

Книгу не поклала на полицю, доки не перегорнула останню сторінку. Сюжет знала із анотації, але зачепити мене вдалося. Складна книга про жіночу долю, про життя жінки з її недоліками в часи радянської системи. Читала і розуміла, що не так мало скластися життя головної героїні, хотілося такої собі Каті Тихомірової із класики радянського кіно "Москва сльозам не вірить", а не вийшло, на жаль.