ЛСД. Ліцей слухняних дружин

В неком абстрактном, ни разу не названном городе (хотя, конечно, четко читается что-то украинское, Киев, судя по всему) процветает учебное заведение для девочек - Лицей Послушных Жен. Это закрытое учреждение, очень таинственное и мало кому известное, пансион для избранных, особо красивых, изящных и одаренных мамзелей. Сдают туда совсем еще крошечных малявок, родители больше с ними отношения не поддерживают, ибо девочки должны сосредоточиться только на одном - Служении Мужу-Господину-Властелину-Любимому Мужчине. В выпускном классе на специальных балах сильные мира сего, политики-олигархи-шейхи-принцы, выбирают себе невесту и далее живут счастливо. Но однажды система дает сбой. В мир поклонения и культа Будущего Мужа вторгается нищий, но очень талантливый саксофонист, случайно встречается…

З нетерпінням чекала на цю книгу, з ще більшим нетерпінням брала її до рук, аби нарешті зануритися у сюжет, який обіцяв бути цікавим. Ліцей, в якому готують ідеальних дружин. Хіба не інтригує? Як завжди, щось має піти не по плану і головна героїня має збунтуватися. Що має статися? Хто посприяє цьому? Читати було цікаво до включення детективних елементів. Неправдоподібно, фальшиво. Але, в принципі, прийнятно. Та коли дійшла справа до зустрічі одного з героїв з директоркою і маячні про вірус... Моєму розчаруванню не було меж. Ну як можна було перепаскудити таку шикарну ідею? Навіщо? Та ще й згадувати про політику... Моментально "ЛСД" в моїх очах упала і я дочитувала, аби дочитати. Кінець взагалі не в'яжеться з основною частиною. Наче ото пані Роздобудько писала-писала, писала-писала, а…

Ліцей, де навчають не математиці, фізиці чи будь-якій іншій точній науці, а де створюють слухняних дружин! Нечувано. Неординарно. Пат - головна героїня, власне, вихованка ліцею, чиї зміни ми спостерігаємо протягом усієї книги: від запрограмованої фарфорової ляльки до особистості. Цікаво й незвичайно. Але казка казкою! До чого тут хоч детективні елементи, коли вони використані зовсім невдало? Якась надто "штучна" історія з недопрацьованим сюжетом. Проте мушу відзначити прекрасну мову автора, особливо тропи. Книга не ковтається, але досить легенька для сприйняття. Ох, аби цей клубочок-задум ширше розгорнути! Ото б історія вийшла... А так, 3.

Итак, перед нами два абсолютно не похожих романа, связанные между собой разве что одной маленькой, но значимой ниточкой — временем. В романе "Если бы" перед нами появляется женщина Ника, которая всю жизнь живет с проблемой заикания. В Нике все хорошо: она привлекательна, красиво одевается, она умна и у нее отличный вкус. У нее хорошие манеры и богатый жизненный опыт. Но из-за событий прошлого, которые никак не могут ее отпустить, она не может избавиться от заикания, что очень ей мешает. И тут у Ники появляется возможность вернуться в прошлое и немного его изменить, вылечить себя. Разве вы не хотели бы изменить свою жизнь? Я вот – непременно! Тема путешествий во времени заезжена и банальна. Но Ирэн сумела сделать этот роман таким, что я просто не могла от него оторваться. Какой уют, покой…

Любовь - не панацея для удержания одного объекта возле другого! Хочу сказать, что книга стоит внимания В ней абсолютно 2 разных романа, которые зацепят с первых минут прочтения. Итак, на счет первого романа "Если бы", там рассказывается о Нике, женщине, которая побывала в своем прошлом. С одной стороны банально, а с другой очень много событий, которые между собой переплетаются. Рассказ о том, как человек способен спасти не только себя, а и своего ближнего (в прямом смысле этого слова). И конечно же о любви...

Она стала невесомой, как свет. Ведь он окутывал ее светом. Она стала водой, ведь он окутывал ее теплыми волнами - и сам был, как море. Она стала музыкой Ведь он играл на ней без единой фальшивой ноты

И собственно "Лицей послушных жен" стал для меня открытием. Очень красиво…

Жоден український автор не зацікавив мене так, як це зробила Ірен Роздобудько. Зрозумійте правильно, я знала, яку літературу отримаю, знала, що сюжет може бути недопрацьованим і нереальним, але просто повинна була її прочитати. Це сталося за три дні. "ЛСД" викликав в мене емоції, і це головне. Тема виявилася цікавою( принаймні я такого не читала), так, можливо, деякі моменти абсурдні, але...але

Кожне "але" було для мене вагомішим за всі аргументи здорового глузду.

Чомусь я відчуваю, що повинна захистити цю книгу, адже в ній немає нічого поганого, вона світла, цікава, легка. Чи рекомендую я її? Так, рекомендую...тим, хто хоче відпочити від сьогодення, хто прагне відлучитися і побувати у ліцей, де є багааато дивних речей та думок. Ах, і оформлення дійсно красиве.

Даже не знаю с чего начать и вообще, каким образом вместить все мысли в слова, чтобы рассказать о прочитанном. Может стоит просто закрыть глаза и подумать обо всем? О своей жизни, о своих ошибках, встречах, расставаниях. О всех "если бы", которые уже неосуществимы.

Как размышляет одна из героинь Ирэн Роздобудько в данной книге: "... сверхзадача настоящего творца - довести читателя до неловкости от узнавания себя в книге, на полотне или на экране. Бывало ли у вас такое чувство, что читать какую-то книгу становится нестерпимо, неудобно, как будто автор выставил на обозрение твою сущность без твоего на то согласия? Более того - не зная тебя лично? Вот это и есть чудо. Попадание в болевую точку". Ирэн Роздобудько очень часто попадает в мои болевые точки. Слишком часто.

Впрочем, о книге. В нее…

Хочется писать рецензию на украинском, но боюсь моих фанфар не все поймут, потому буду думать как все свое состояние души от прочтенного излить на русском... Ну что ж, приступим!

И так начну с того, что "ЛПЖ" это первое творение Ирэн Роздобудько, которое я прочла и....И полностью и без апеляционно согласилась, что все награды она получила заслужено. Обсуждению даже не подлежит сей вердикт. Это творение было написано в луших традициях украинских авторов ХІХ - ХХ столетий в духе Леси Украинки, Тараса Шевченка, Ивана Франка: правдоподобно, понятно, колоритно, со скрытими поучениями для жизни, жизненно и интересно.

В книге повествование ведется от двух лиц, которые чередуются между собой по главам: Пат и Ланца. Пат, ученици престижного учебного заведения "ЛПЖ", которую готовят как и сотни…

Почалося все з того, що я побачила книгу «ЛСД. Ліцей слухняних дружин на прилавку книжкового магазину. Мені дуже сподобалося оформлення титулки, та й ціна була приємлива, але чомусь я вирішила, що оскільки в мене є електронна книжка, то навіщо марно витрачати гроші, краще скачати. Довго я її шукала, але чомусь не могла знайти ( я профі в такій справі). Бажання прочитати розігрівало й те, що я бачила цю книгу усюди в інтернеті, в людей в поїзді, в розповідях друзів. Мене насторожувало, що автор український ( незважаючи на глибину мого патріотизму, високоякісної сучасної літератури дуже і дуже мало). Я думала, що можливо саме цей автор змінить мою думку і ставлення. Але нажаль сталося не так як гадалося….

Я просто не в змозі описати моє розчарування після прочитання цієї книги. Марно…

Почалося все з того, що я побачила книгу «ЛСД. Ліцей слухняних дружин на прилавку книжкового магазину. Мені дуже сподобалося оформлення титулки, та й ціна була приємлива, але чомусь я вирішила, що оскільки в мене є електронна книжка, то навіщо марно витрачати гроші, краще скачати. Довго я її шукала, але чомусь не могла знайти ( я профі в такій справі). Бажання прочитати розігрівало й те, що я бачила цю книгу усюди в інтернеті, в людей в поїзді, в розповідях друзів. Мене насторожувало, що автор український ( незважаючи на глибину мого патріотизму, високоякісної сучасної літератури дуже і дуже мало). Я думала, що можливо саме цей автор змінить мою думку і ставлення. Але нажаль сталося не так як гадалося….

Я просто не в змозі описати моє розчарування після прочитання цієї книги. Марно…