ЛСД. Ліцей слухняних дружин

Доволі важко описати цю книгу одним словом. Як це було? Трохи очевидно, проте цікаво. І солодко, і сумно. Проте сюжет дуже актуальний.

ЛСД -- це місце, де вирощують слухняних дівчат для чоловіків, які можуть за них заплатити. Фактично -- купити собі гарненьку та вдячну ляльку. Дівчат змусили розірвати всі родинні зв'язки, дали все необхідне (одяг, книжки, дах над головою і тд) та промили мізки. Вбили в голову заповіді, які вказують на те, що жінка має служити чоловікові. І ніяк інакше. Той же забезпечуватиме всі її потреби! Купуватиме речі! Подарує багате життя! І дівчина просто мусить бути щасливою! Проте чомусь ніхто не помітив статистику, що частина дівчат, які вже стали дружинами "забезпечених чоловіків", помирають. Певно, занадто тендітні та хворобливі? Чи є інша причина?

Книга…

Моє знайомство з цією книгою можна описати такою послідовністю почуттів: недовіра - співчуття до головної героїні - інтрига - цікавість - осяяння - захват. Справді, роман викликає великий спектр емоцій та є досить багатообіцяючим у жанровому плані, адже ніколи не можна сказати з упевненістю, про що читаєш: чи це соціальний роман, чи детективна історія чи все-таки мелодрама. Єдине, чого ніяк не заперечиш, це відмінний настрій після прочитання, а також цілий оберемок думок, які хочеться аналізувати і додавати власні спостереження до принципових ідей авторки. Адже сюжет тут, хоч і в трохи незвичний спосіб, передає невтішні реалії сьогодення, в яких людей по-справжньому "зомбують", вкладають в голову абсолютно безглузді ідеї за допомогою пропаганди та маскультури. А ще авторка розвінчує міфи…

Лицей послушных жен. Сюжет не порадовал. Просто не удивила и ничего нового не открыла мысль, что прекрасные принцы водятся только в сказках. Если вы еще верите, что миллионеры со всего мира жаждут получить в жены воздушное покорное создание и будут с любовью и нежностью всю жизнь носить его на руках - почитайте, узнаете много нового. Если нет, то история питомника, где выращивают идеальных жен, скорее всего покажется вам скучной. Лучшее здесь, на мой взгляд, - это воздушная музыкальность истории Ланца и Полины. Романтика, замешанная скорее не на любви, а на поиске себя и своей родственной души. А всё прочее - ЛПЖ, мировой заговор, вирус неразделенной любви - скучно как-то, с большим замахом, но без соответствующей реализации.

Если бы. Понравился больше. Пожалуй, из-за меньших масштабов…

Я люблю книги Роздобудько, если нужно немного расслабиться и почитать о чем-то таком, что было бы вроде очень важным и серьезным, но на самом деле про любовь. Может, все дело в том, что я девочка. Я люблю про любовь. А мой муж не любит. И потому мы в очередной раз пересматриваем "Твин Пикс", так как исторические драмы не люблю я, и только Линч нас объединяет в кинопристрастиях. Но читать ведь можно в одиночку.

В этот раз книжка - кость в горло феминисткам. Ведь послушная жена - это капец что такое. Наверное. По моему личному и очень важному мнению. Какого мнения мой муж, я не знаю. И лучше не буду его спрашивать.

Правда, главный герой тоже не за послушность и самоотречение. Ему бы страсти, настоящих чувств и вдохновения в жизни! Ну, и спасти женщину от тяжелой покорной участи. Не для себя,…

Загалом книга мені сподобаляся. Цікавий сюжет, історія. Було звісно відчуття, що "бути такого не може". Але потім я згадала про двох дівчат-мауглі, які жили в парі кілометрів від мене 20 років, про яких ніхто не знав - ні сусіди, ні соц. служби, тільки їхній батько. Тому я вже нічому в цьому житті не дивуюся. . Книга розповідає про вихованок Ліцею, яких готують бути ідеальними дружинами - так говорить директорка ЛСД. Але насправді це дівчата, яких з маленького віку селять в цей заклад і вчать,в прямому сенсі, бути іграшками багатих чоловіків. В них не може бути своєї думки, вони багато яких речей, доя нас буденних, не сприймають і не розуміють, в них повністю зламана особистість, точніше її зовсім немає. Та що там говорити про особистість, якщо в них навіть немає імен - є лише ініціали,…

Ожидания: легкая и наивная версия "Рассказа служанки" Этвуд с национальным колоритом. Реальность: домик поросенка Ниф-Нифа, дунешь - и он развалится.

Нет ощущения цельности: создалось впечатление, что сначала планировалась одна книга (куда лучшая, чем получилось), но потом автор резко делает поворот кругом и начинает творить ахинею.

Рекомендую, если:

- фразы вроде "я обожнював її в той вечір так, як можна обожнювати батьківщину, віру чи мову - все те, без чого ти не існуєш" или "тростина і саксофон — цe як жінка і чоловік. Бeз тростини сакс — німий, тростина бeз сакса — звичайна тріска" не вызовут нервного смеха от передозировки пафосом; - сюжет "Дивергента" , "Бегущего по лабиринту" , "Делириума" показался свежим и оригинальным; - вы немножечко - самую малость - зоофил; -…

Інтригуючий сюжет, багато проекцій на ті речі, які існують паралельно в нашому суспільстві, але про них знають обрані. Дуже цікава книга.

На початку читання оповідь нагадувала мені "Степфордських дружин" Айри Лєвін. Здавалося б, в "ЛСД" також є ідеальні жінки, непримхливі, люблячі, не дуже розумні, проте гарні господині та мовчазні прикраси розкішних інтер`єрів осель їхніх чоловіків. Але згодом на сторінках роману з`являлися події та деталі, які свідчили про унікальність елітного закритого Ліцею.

Є дещо, що робить з жінки покірну рабиню. Настільки покірну, що можна об неї витирати ноги навіть в прямому сенсі. Невже таке можливо зробити зі звичайною людиною, з особистістю? З людиною - так. З особистістю - ні. Саме на витравлення особистості й спрямоване "виховання" в Ліцеї Слухняних Дружин.

На відміну від "Степфордських дружин" головна героїня "ЛСД" змогла подолати перешкоди, щедро розставлені для таких, як вона,…

Мені настільки сподобалась творчість Ірен, що я неодмінно візьмусь і за інші її твори в майбутньому. Подекуди мені було цікаво, подекуди я знала, що відбудеться, але мені ніколи не було нецікаво. Поки що Ірен Роздобудько для мене - відкриття цього року серед українських авторів.