Теплі історії до кави

Вспомнилось вдруг: Как-то, очень давно уже, привезла я подруге из Польши презент- две баночки кофе Чибо. Тогда, в середине 90-ых о таком кофе у нас и не слыхали. Все усердно пили Нескафе, и восхищались "изысканным вкусом и ароматом". Конечно, после советского суррогата типа "индийского кофе одесского разлива" это и правда был какой-никакой, а вкус. Это сейчас я нос ворочу даже уже от Чибо. Но вот тогда особо выбирать не приходилось. Подруга презент оценила. Баночки опустели быстро. Но не выбрасывать же такую красоту. Вот одну баночку она подарила своей сестре. А та засыпала туда обычное Нескафе. И красивее, и глаз радует. Вот и гости как…

Мій ранок традиційно, ось уже кілька років, починається з кави. Я не пам'ятаю той день, коли вперше скуштувала цей смачний напій. Але в спогадах назавжди залишиться момент, коли мене пригостили справжньою кавою. З тих пір минуло багато років. Багато чого змінилося. Майже все (принаймні у моєму житті). Та Варшавський залізничний вокзал завжди асоціюватимеся із ароматною кавою, яку я смакувала у привокзальній кав'ярні. Десь там, до сьгодні, залишилася частинка душі юної дев'ятнадцятирічної дівчинки, що загубилася у великому незнайомому місті. І пан СтанІслав, болгарин з українським корінням, теж там. Це він пригощає налякане дівча, а пізніше…

Я не знаю когда именно в моей жизни появился кофе. В семье до сих пор строго поддерживается культ чая со всеми традициями и завариваниями. И только мои "горнятки" стоят отщепенцами на полке с огромными чашками. Только меня моя баночка с одуряющим кофейным ароматом тянет с утра на кухню и заставляет еще сонной и взъерошенной первым делом колдовать над турочкой и печкой, а потом уже идти к зеркалу и вопрошать - "что день грядущий нам готовит?". Только я останавливаюсь как вкопанная, когда чувствую на улице аромат свежезаваренного и дурманящего кофе и не могу спокойно пройти мимо пекаренок или кафешек, в которых за стеклами окон кто-то пьет…

Книга до рук потрапила зовсім випадково, хоча давно хотіла її почитати. Квітень-місяць, я з старшим братом обдивляюсь весь торговий центр в пошуках сукні на випуск. Кілька годин бродінь, всі магазини пройдені, можливі варіанти переміряні, а сукні так і не знайшла. Перед поверненням додому ми зайшли в гіпермаркет, і я випадково натрапила на відділ з книгами. Вирішила, що раз шопінг виявивсь невдалим, то хоч книгою новенькою потішу себе. Очі розбігались, чесно скажу. Та були дві книжечки, які просто манили своєю теплотою. Це були книги Надійки Гербіш. Не встояла. Купила одразу дві. Бо ж як можна вибрати з них якусь одну? І шоколад люблю, і…

Дістаю свою улюблену кружку, включаю чайник, чекаю, коли в ньому закипить вода ... беру банку з кавою, дві чайні ложки свіжомелених зерен, крапелька надії і любові, ложка цукру, трохи смутку і мої мрії ... беру кружку з ароматною кавою і йду у вітальню ... включаю свою улюблену музику ... сідаю в своє улюблене крісло, загорнувшись в м'який плед ... я вся передчуттях, на столикі книга "Теплі історії до кави" ... На цю книгу випадково натрапила в інтернеті ... захотілося прочитати ... але ніде її не було ... і ось через час все-таки її знайшла і придбала ... Перебираю сторінки, які пахнуть свіжою друкарською фарбою, пробую по трохи як гарячу…

"Ти пам"ятаєш як усе почалося?" Вперше я почитала про книгу в одній із груп ВК і одразу захотіла її купити. Та на той момент вона ще не була надрукована і потрібно було чекати 2 місяця. Я твердо вирішила що куплю її одразу як вона з"явиться на прилавках книжних магазинів. Але пройшов час і я лишилася змоги бувати в Києві, а там де я живу таких книг не завозять. Час минав, книга вже з"явилася в магазинах, а мені доводилося лише мріяти про неї та розповідати друзям. І от через пів року мого "ниття" всім знайомим і друзям мій хлопець подарував мені її і "Теплі історії до шоколаду". Я була безмежно щаслива. А найцікавіше що саме після…

Читаю я ще ,наразі, оце, вибачаюсь,проізвєдєніє і навіть не знаю,що то робити далі. Чи дочитати, зціпивши зуби ,лиш би поставити галочку, бо не люблю не дочитаних книжок, а чи махнути рукою на принципи та й облишити цей шмаркато-нудотний витвір. Я не дуже часто пишу історії, можна сказати, що рідко, але в цьому випадку мовчати не можу, от і пишу, ще не дочитавши. Це просто жах, панове, просто жах! Це справді може подобатися? Чесно? Розумію, про смаки не сперечаються. Не хочу нікого образити, просто мене вже нудить від тої кави, шарфів, коржиків і рожевих окулярів. Бр-р-р.