Огненне коло (сборник)

Нарешті я дочитала цю книгу - на відміну від біль відомих творів автора - "Сад Гетсиманський" та "Тигролови", які читаються на одному диханні, крізь цю я пробиралась наче через густу смолу. Тут багато статичних сцен - відступаюче італійське військо, фреска у церкві, описи міста до й після бомбування, а також багато роздумів і філософії на тему, що ж таки є людина - чи просто піщинка у самумі, а чи дещо більше? Посередині твору - головний герой, архитект Максим Колот, людина, яку було засуджено невідомо на що та невідомо за що, за те, що мала власну думку, яка відрізнялася від тієї, яка мала б бути в ті часи. Людина, яка біжить над прірвою, людина, яка опинилась між двома вогнями - між російською та німецькою арміями і для якої ті обидві армії були рівнозначні та означали лише одне -…

Коли я тільки взяла читати цю книгу, я й не думала що вона мене аж так сильно вразить. Звичайно, хто не чув про Івана Багряного та його роман «Тигролови». Кажучи щиро, мені дуже соромно, але Іван Багряний у мене тільки з «Тигроловами» й асоціювався. Соромно але…І ось, я в книжковому магазині натрапила на книгу «Людина біжить над прірвою»… Для мене це більше ніж просто книга. Кожна сторінка розгортала мені всю трагедію, всю іронію і відчай, а в той же час й неймовірну силу, яка стояла на тонкій грані з героїзмом, простої людини – Максима. Майже кожна фраза, всі роздуми героя зачіпали струни моєї душі. Іван Багряний так чітко змалював розграбовані, майже знищені села, які опинилися між двома арміями – фашистською й радянською. Перед очима зі сторінок постають картинки цих селищ, людей…

Какая из этих песен вам больше по душе?

Гей-гу, гей-га – таке то в нас життя.

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Маршалок поведе нас – замає гордо стяг:

І сипнемо сто-тисяч у груди Сатані,

А решта Люциперу – чорти ми лісові!

Или

Расцветали яблони и груши, Поплыли туманы над рекой. Выходила на берег катюша, На высокий берег на крутой.

Выходила, песню заводила Про степного сизого орла, Про того, которого любила, Про того, чьи письма берегла.

Так от, я вважаю, що немаю права оцінювати цей твір, бо він про смерть і про війну. Він про одурених романтиків і мерзенних циників. І він написаний з позицій СС ''Галичини''.

Хто не з нами, той проти Бога

Такі думки як в укра¡нців, так і у німців. Це трагедія. Яка має повтор. Можна поставити 5, можна 1, зважаючи з яко¡ оціночно¡ позиці¡. Читати…

Людина біжить над прірвою – це не просто назва роману Івана Багряного, це тема усього його творчого доробку. Головні герої Багряного завжди балансують між життям і смертю, між ворогом з одного боку та ворогом з боку іншого, між зневірою в людину і піднесенням її життя як найвищої цінності. Таким героєм є і Максим Колот.

Роман дуже важкий. Як на мене, складніший над усі інші твори письменника. Можливо, таким і має бути фінальний твір письменника, що видано вже після його смерті.

Це роман з філософським, екзистенціальним звучанням. Чи людина лише піщинка у самумі, нікчемний хробак; чи здатна на неймовірне: розсміятися в обличчя неминучій долі і близькій смерті і, виявивши неабияку волю до життя, повернутися додому, до родини…

Що пережив Максим Колот, годі й переказати - це треба тільки…

Важко уявити, що довелося пережити тим молодим хлопцям, коли їх, двадцятирічних юнаків, воєнна машина взяла і ось так просто кинула прямо в жерло вулкану. Пережувала і виплюнула, неначе із пекла, але вже не молодими та щасливими, а мертвими та понівечиними як духовно, так і фізично. Вона змусила молодих романтиків самим вкорочувати собі життя, заганяти себе в могилу, тільки б покінчити з власними стражданнями, не бачити сплюндровану рідну землю та смерть товаришів. І живі хотіли б бути на місці мертвих. Проте інстинкт самозбереження та воля до життя, а ще більше ненависть до ворогів не давала цього зробити. Ніхто не хотів за безцінь віддати себе і подарувати ворогові життя. Битва до останньої краплі крові - єдиний акт нескореності, який могли здійснити хлопці. Важко читати, знаючи, що…

То було змагання між психозом жаху і почуттям обов'язку й відповідальності, між егоїзмом і жертвенністю, між тваринячим і людським...

1944 рік, розпал війни, січові стрільці, бій під Бродами. Ще зовсім молоді парубки, які мають сім*ї, коханих, мрії на майбутнє, втрачають це все у війні. У безглуздій війні. На їхніх очах гинуть товариші та співвітчизники. На їхніх очах руйнують їхню ж Батьківщину. Про це страшно навіть читати - як же ж тоді люди виживали під час війни? Найбільш чіпляли маленькі деталі - дітлахи, які до останнього рятували помираючого коня; знищена церква з людьми, які вірили, що це їхній притулок і ворог не руйнуватиме святиню; прохання поранених солдатів полегшити їхні муки - товариш вбиває товариша для його ж блага; вбиті дівчата-парашутистки; смерть ні у чому не…