Століття Якова

Ох и книга! Давно мне таких шикарных, жизненных книг не попадалось! Слезы на глазах, серце выпрыгивает из груди... Хочется спросить, а перевод есть? Чтоб советовать ее всем и каждому и не бояться, что книга не понравится. Такая литература не может не нравиться! Она настоящая, честная, сильная. В ней есть все, что я так люблю в литературе. Эта жизнь, даже если она выдуманная, могла быть на самом деле. В книге много прекрасного, но еще больше тяжелой правды жизни, которую нужно знать, но так страшно услышать.

Історія життя дідугана, якому ще трошки не вистачає до сотні років. Книга, яка надпотужно пульсує життям, наче оголений електричний дріт, з якого зняли ізоляцію й струм б'єт в усіх напрямках навколо. Історія, що описує всі падіння до безодні почуттів, всі підйоми до примітивного, звичайного людського життя. Країни, режими, жінки, війни - він їх всіх пережив. Безумовно, один з найкращих творів української літератури останнього десятиріччя. Хоча, беручи книгу до рук, я відносився до неї трохи скептичніше.

Люблю такі книги, читаючи які, відчуваєш, що впізнаєш героїв. Здається, що мимоволі стаєш спостерігачем описуваних подій, що все це відбувається на твоїй вулиці, у господі сусіда або й у твоїй власній. Майже 100-літній дідуган живе самотою. Один у хаті, ні з ким словом перемовитися, хіба з поштаркою чи випадковими приблудами, які, наче відчуваючи тепло його душі, линуть до його, крайньої у селі, хати. Спочатку здається, що нема в діда Якова рідних, що життя було пісним, правильним, як у всіх старих, що перемивають кістки на всіх лавах країни. Та час і хвороби нещадні. І оживають у старечій пам’яті події його життя. Кохання й зради, війни й перевороти, радість і горе тривалістю 100 років. Ніколи не був байдужий Яків Платонович до жіночих чар. Він кохав і був коханим, мав позашлюбних дітей…

Книга, у якій сховане саме життя. Дід Яків Мех стоїть на рубежі свого століття. Дні старого досить одноманітні, аж допоки на його порозі не з’являється молоде дівчисько на їм я Оленка. Він спробує допомогти їй вибратися з халепи і почне згадувати своє життя. А за сто років сталося чимало чого: жінки, армія, війна, життя і смерть. Спробуємо розкласти все по поличкам. Почнемо з мови. Спочатку читалося важкувато, через своєрідний сленг, який використовують на Західній Україні. До речи, західнополіським діалектом, а саме на ньому говорять у книзі, користуються й досі. Поступово я призвичаїлася і справа пішла швидше. Під «важкувато» маю на увазі саме вимову, тому що розуміла я, звісно ж, кожне слово. І все ж було незвично і трохи чудернацько «чути» очима слова «квяти» чи «типерко».…

Коли береш до рук книгу, то в уяві вимальовується старший сивочолий чоловік і ти розумієш, що автор писав про довгі 100 років життя цього старця. Але перевага хорошої книги в тому, що жодна здогадка «А що ховається під обкладинкою книги?», не замінить здивування і насолоди від прочитання тексту.

Буває з’являється недовіра до книги, коли автори намагаються замінити реальний образ нереальною вигадкою. Володимир Лис створив абсолютно правдивого героя – простого чоловіка, простота якого зачаровує. Яків Мех – це уособлення українця, який мужньо пройшов «веселе» XX століття. Події роману відбуваються як в реальному часі, так і переносять нас до минулих десятиліть. Однак зовсім не віриться, що в XXI столітті, може жити той самий Яків Мех, який встиг побувати громадянином різних держав та пройти…

А мене не зачепило. Звісно, це все сумно і печально, і тут наша історія показана крізь призму одного життя, перипетії людських доль, хитросплетіння почуттів... Але, напевно, я читала такого вже надто багато, щоб мене це вразило.

Істоія життя людей одного і з сіл України,які пережили голод,війну,втрату близьких,зраду людей,прикро,за понівечіне життя мільйони людей,через жорстокий сталінський режим.Книга чудова,також варто переглянути фільм по даній книзі.

по таким книгам нужно фильмы снимать - о прожитом, о пережитом. сколько человек может вынести, сколько раз он может простить и понять, как долго он может жить надеждой...? книга ценна еще и тем, что показывает, как жила Украина, чем жили украинцы в прошлом столетии и на протяжении этого столетия, ничто им было не чуждо из сегодняшних наших эмоций - любовь, секс, измена - и это в укр. селе середины прошлого столетия)) стоит прочесть, стоит прожить эти страницы вместе с Яковом

ххх

(19-09-2016) прочитала, що знято 4-серійний фільм за книгою (ура!) - і саундтреком буде пісня ОЕ "Не йди". Я особисто вже чекаю!

Книга действительно впечатляет до глубины души. Я не могла понять, как же можно вместить в книжечку весь ХХ век, а оказалось автор это легко смог сделать. Чего только не было в жизни почти столетнего Якова! Любовь, и не одна, измены, дети, смерти, предательства, войны, плен...

Начало книги не впечатлило. Сюжет очень и очень типичный для украинской классической литературы. Хотя и для современной это типично (например, Люко Дашвар). А вот вторая половина книги уже не отпускает. Появляется ком в горле и хочется зарыдать. Не отпускает и после прочтения книги...

Герой - не идеален, он много в чем ошибался. Но он прожил полную жизнь, хоть и тяжелую. Таких сложных судеб было много в Украине. Но люди не сдавались, выживали как могли...

Целый век, переданный через историю одного человека. И так же непросто, как этот век, сложилась и судьба Якова. Ему достались и страшные потери, и счастье, пусть и мимолётное, ненадёжное, но ведь было же. И на двух с половиной сотнях страниц уместился целый пласт истории страны и человека. Но так как это всё-таки «Століття Якова», то на первый план выходит Яков, Якуб, Яська, который особо не вникает в происходящее за пределами своего села: надо идти воевать, значит, пойдёт, надо помогать повстанцам – поможет, чем сможет. А вот события столетия проходят немного фоном, но никуда от них не деться, ни от прошлого, ни от настоящего, как и Якову, совершавшему и хорошее, и плохое.

Хочется отметить и язык книги. Поначалу непросто было понять некоторые выражения, спотыкалась об "ци", "цим"…