5

Люблю такі книги, читаючи які, відчуваєш, що впізнаєш героїв. Здається, що мимоволі стаєш спостерігачем описуваних подій, що все це відбувається на твоїй вулиці, у господі сусіда або й у твоїй власній.
Майже 100-літній дідуган живе самотою. Один у хаті, ні з ким словом перемовитися, хіба з поштаркою чи випадковими приблудами, які, наче відчуваючи тепло його душі, линуть до його, крайньої у селі, хати. Спочатку здається, що нема в діда Якова рідних, що життя було пісним, правильним, як у всіх старих, що перемивають кістки на всіх лавах країни. Та час і хвороби нещадні. І оживають у старечій пам’яті події його життя. Кохання й зради, війни й перевороти, радість і горе тривалістю 100 років.
Ніколи не був байдужий Яків Платонович до жіночих чар. Він кохав і був коханим, мав позашлюбних дітей і сам виховував чужу доньку. Він приймав рідних собі людей з усіма їх недоліками, та й сам не був подарунком. Це якраз той випадок, коли кохання нерозривно пов’язане з болем, коли треба вміти прощати, а це нині вміє надто мало людей.
Книга видається подібною до роману В. Лиса "Соло для Соломії" . На цей раз на читача чекає справжня чоловіча проза, у якій на виду опиняються емоції та переживання поліщука-чоловіка, та вона, виявляється, не стає від цього менш щемкою та ніжною.
Море емоцій після прочитання цієї книги.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Люблю такие книги, читая которые, чувствуешь, что узнаешь героев. Кажется, что невольно подглядываешь за событиями, что все это происходит на твоей улице, во дворе соседа или даже в твоем собственном.
Почти 100-летний старик живет в одиночестве. Один в доме, не с кем словом перемолвиться, разве с почтальоншей или случайными бродягами, которые, как будто чувствуя тепло его души, стремятся к его, крайнему в деревне, дому. Сначала кажется, что нет у деда Якова родных, что жизнь была постной, правильной, как у всех стариков, что перемывают кости на всех скамейках страны. Но время и болезни беспощадны. И оживают в старческой памяти события его жизни. Любовь и измены, войны и перевороты, радость и горе продолжительностью 100 лет.
Никогда не был равнодушен Яков Платонович к женским чарам. Он любил и был любимым, имел внебрачных детей и сам воспитывал чужую дочь. Он принимал родных себе людей со всеми их недостатками, но и сам не был подарком. Это как раз тот случай, когда любовь неразрывно связана с болью, когда нужно уметь прощать, а это сейчас умеет слишком мало людей.
Книга кажется подобной роману В. Лиса "Соло для Соломии» . На этот раз читателя ждет настоящая мужская проза, в которой на виду оказываются эмоции и переживания мужчины из Полесья, и она, оказывается, не становится от этого менее щемящей и нежной.
Море эмоций после прочтения этой книги.