Більярд о пів на десяту

Известный роман одного из немецких классиков XX века. Чем-то напоминает (набором воспоминаний и историй) «Одиночество в сети» Вишневского, но тут – не о любви, а о войне и фашизме. 6 сентября 1958 года – день, изменивший жизнь семьи Фемель – все события происходят только в этот день, и их немного. Зато воспоминаний о 1908 году, когда молодой архитектор Фемель выигрывает подряд на строительство аббатства, и о 1935, когда дети бьют его сына Роберта, и о 1944, когда Роберт взрывает аббатство отца – множество. Самое страшное из воспоминаний – о матери, убивающей детей по приказу отца. Страшно, да, страшно. Затянуто, мрачно, но – со светлым каким-то, ведущим в будущее окончанием, что слава Богу. 6/10.

Источник

мне нравилось читать, и я вообще люблю такие путанные связи, переклички с предыдущими и пудущими страницами, но тут, кажется, повторов и вариаций для меня слишком много.

Що робити, коли твоя країна почала сповідувати ідеологію фашизму? Коли на твоїх очах ця чорна чума поглинає все навколо. Коли люди, з якими ти зростав, навчався, працював стають одержимі цим.

Втекти, залишився все рідне і близьке?

Стати як усі, "захворіти" разом з ними?

Чи жити з цим, перебуваючи весь час у відчаї, що нічого не можеш змінити? А потім каятися усе життя...

Саме такими роздумами пронизана ця книга.

Ми познайомимося з сім'єю Фемілів, що живуть у післявоєнний Німеччині. Промайнуло 13 років після закінчення Другої світової війни. Життя стабілізувалося і йде далі. Хтось все забув, хтось покаявся, а хтось зробив вигляд, що покаявся, і прагне не повертатися до "неприємної" сторінки історії.

Старий Фемель святкує свій 80-й день народження. Привітати його прийде вся родина і, чекаючи…