Я (Рамантыка)

Не надо много слов. Я не хочу говорить, я хочу прочувствовать.

Поток сознания. Жизнь в крепком объятии сплелась со смертью; их поцелуй невозможно разъединить; и непонятно, что это - горячая страсть или холодное небытие.

Очень сильно. Очень больно. Очень невозможно и непостижимо. Очень мама. Очень сын. Очень чекист. Очень человек. Очень Мария. Очень выстрел. Очень коммуна. Очень убийство.

Очень смерть. Очень солнце.

Очень солнце. Очень тьма.

Мама, мама, мама... Долг, долг, долг... Андрюша, Тагабат, дегенерат и я.

Романтика.........

Романтик........

Романти.......

Романт......

Роман.....

Рома....

Ром...

Ро..

Р.

Я?

Що це: дійсність чи галюцинація? Але це була дійсність: справжня життьова дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

Не могу понять,почему эту новеллу считают такой эмоционально насыщенной?У меня не вызвала никаких эмоций.

Я очікував від Хвильового потрясіння, але не настільки сильного. Дійсно тут відбувається роздвоення душі: любов чи жорстокі і огидні звичаї революції. Я розумію, що це неправильно визначати так цей твір, але мені постійно лізе в голову одне лиш слово – «сатира». А ви тільки вдивіться в образи: дегенерат (тут і коментарів не потрібно), доктор, який іржав, як кінь, Андрюша наївний і юний.

Автор утілює у цьому оповіданні усю ненависть до більшовиків через, здавалось би, відкриту ненависть до «версальців». Тут показана уся мінливість людських почуттів, переживань. У виборі між боргом і почуттями опиняється наш герой, як постійно опиняється кожна людина. Він утрачає під собою відчуття землі – він втомився. Йому огидна кров і постійний запах диму, але… Але він мусить. Мусить вбивати, мусить…

Спойлери!

Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все. Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.

Фанатизм - то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв. А колись цей "нелюдь" (інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.

День і ніч я пропадаю в “чека”. Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету... ... І я, зовсім чужа людина, бандит — за…

Читая эту новеллу, у меня в голове крутились картинки казненных военным "судом" людей. Хорошо что мы живем во времена после Второй Мировой, потому что период двух войн и года между ними были одними из ужаснейших периодов европейской истории. Еще в голову мне приходит только период религиозных войн, особенно война 1618-1648 гг., известная как Тридцатилетняя. Эти периоды имеют одну особенность. Идея, нагнетенная к абсурду, взрывала Европу. А потом тишина. В Новое время это была религия, в 19-20 вв. это идея нации. Вспомните года после религиозных войн, расцвет Просвещения, Руссо, Вольтер, Бетховен, Гёте, путешествия в отдаленные концы мира авантюристов-безумцев, развитие техники во всех направлениях, отмена многих средневековых пережитков, относительное спокойствие в Европе. Потом…

Твір вражає тебе. В ньому йдеться про роки, коли Україна була в складі СРСР і де люди повинні були підкорюватися наказам, або бути розтріляними. В герої дуже добре зображена психологічна сторона, де він бориться зі свєю долею працювати там, де нехочеш, бо треба приймати дуже складні рішення і брати на свої плечі кров не однієї сотні людей. Показано також до чого призводить така робота від якої неможливо втекти. Твір з цікавим сюжетом і в кінці ти переживаєш за героя і надієшся, що все минеться, але автор показує правду тих часів, де людині приходиться вбивати єдину і найріднішу людину, і це матір. Добре, що цей твір йде по шкільній програмі, бо можеш відчути трагічну долю іншого століття та більше цінувати своє життя і рідних, які тебе оточують. Рекомендую прочитати твір всім, бо він…

Ох. Ця новела мене вбила. Пронизала як ножем своєю розв'язкою. Ми ще отримали творче завдання, написати щось в подібному стилі. З цього народилася моя особиста новела "Я (Пам'ять)". А те, що так надихає, не може бути оцінено низько.

Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.

Наверное, более личной для меня повести просто нет. Ее я перечитываю тогда, когда боль в душе начинает немного затихать и я понимаю, что почти готова принять преступления советов. До сих пор помню свои первые впечатления и мокрую подушку после, помню вопли мамы одноклассницы, что такие книги нельзя давать детям. Можно и нужно. Она выбивает все ненастоящее, все лишнее, но берет свою плату более чем сполна, оставляя тупую боль в душе. Она вскрывает душу чекиста,

…І тоді я горів у вогні фанатизму й чітко відбивав кроки по північній дорозі.

оставляя кровавые следы, паралельно вскрывая и душу читателя, показывая истинного тебя. Злую, взвинченную, не принимающую полумер меня или слабовольную истеричку, чья…

Вже давно не читала книжок на українській мові, можу сказати, що це досить приємно. Не взяла би книгу в руки, але ЗНО переслідує мої думки.

Така тема дуже актуальна, як и новела у цей час. Перед нами постають яскраві образи, нечіткі контури сцен, але яскраво вирізняються деталі, досить темна атмосфера. Авжеж трагічна історія.

Це про кожного! Про людину, яка здатну вбити власну мати заради ідеалів, і це боляче та безглуздо!!!

Та людина, ща дала тобі життя та любила тебе до останнього подиху. Ви слабкі!!! Якщо робите погано іншому!!! Це не сила - це дурість. Який гуманізм? Коли дойде до війни, багато втратять душу!