Морфий

Щепан Твардох пишет очень необычно. Это второй его роман, прочитанный мной. Первый ("Вечный Грюнвальд....") совершенно выносил мозг, но я его осилил и не жалею об усилиях. Хотя для полного его понимания необходимо прочитать его снова.

Приступая к "Морфию", я ожидал чего-то похожего крышесносного, тем более, что и начинался он очень необычно - сразу же возникло какое-то ощущение раздвоения-задвоения текста:

Таки просыпается. Просыпаюсь. Я проснулся. Глаза режет, катышки гноя ковыряет, ковыряю пальцем, ресницы склеил гной. Открываю. Где я? Не дома.

Но вскоре привыкаешь, и роман читается взахлеб. Правда до тех пор, пока не станет тошно - и требуется перерыв. Твардох не жеманится, не жалеет своего читателя, пишет очень грубо, на грани фола, и вываливает на читателя всю грязь, если она есть. А…

Ось нарешті руки дійшли до "Морфію" Щепана Твардоха. Хоча навіть не знаю як книга опинилась у мене на полиці, напевне спрацювало та сама "чуйка", а з об'єктивних причин хіба що зацікавив дуалізм про який йшлось в анотації, тому що книги про війну читаю рідко, а польських авторів напевне ще рідше. Так про що ж книга? Як на мене, насамперед, про ідентичність, про частку у ній національної ідеї та про штучність нав'язуваного патріотизму. Головний герой Константи Віллеманн є сином німецького офіцера та польської аристократки, тому, коли починається війна, мусить вирішити на якій він стороні. Питання ідентичності розкрите дуже глибоко за допомогою роздумів та вчинків головного героя, котрий намагається зрозуміти ким він є насправді і чи є в нього шанс стати кращим. Неоднозначність Констати…