Земля

Цю книгу я мусила прочитати для програмової літератури. Лякав обсяг - 426 сторінок електронного варіанту. Як для звичайної повісті української літератури такий обсяг, як на мене, завеликий. Нарешті пообіцяла собі, що прочитаю її. Знала про те, що у сюжеті Кобилянська розкриває проблему братовбивства, землі, батьків і дітей, кохання, проте що, де, коли і як - не мала поняття. Тому одночасно із цікавістю і приреченістю взяла її в руки. Перше, що мені не сподобалось - це велика кількість пейзажів, описів. Кожного героя автор описала з ніг до голови, проте не надала належної уваги внутрішньому стану героїв. Чому Сава вбив Михайла? Так, через землю, проте що стало останньою краплею? Що примусило його піти на вбивство? Всеосяжна любов до Рахіри? Чи все-таки Рахіра "приманила" Саву зіллям?…

Чудовий твір в найкращих традиціях української класики.

Земля - це не просто годувальниця та засіб до прожиття, це не лише виснажлива праця, земля – це здавна сенс життя українця-селянина.

Неперевершено змальована атмосфера українського села - колихання рожевої конюшини, тихий шелест кукурудзи, перекликування цвіркунів, бренькіт бджіл, блискіт крапель роси на житі і пшениці, що відіграють слізьми проти місячного світла…

Задіває усі струни душі яскраво описана батьківська любов – щира, всепоглинаюча, тривожна і навіть шалена. Її роль у творі займає чи не головне місце і залишає за собою безліч запитань. Чільне місце займають історії кохання. Михайло та Анна, Сава та Рахіра - наскільки ж вони різні! Звично, що й по мірі знайомства з ними, емоції виникають протилежні.

Зазначу для себе,…

Своєю повістю О. Кобилянська намагається охопити усі аспекти життя селян Буковини: їхню надмірну любов до землі та господарства, звичаї з усіма їхніми плюсами й мінусами, забобонність та міфологічний світогляд, рекрутчину, яка, мов Дамоклів меч, висить над молодими буковинцями, своєрідний варварський підхід до створення молодих пар без їхньої на те згоди, долю сиріт, вдів, покриток, яких в ті часи було безліч.

Проте за цим усім письменниця піднімає значно важливіші питання вічності, місця людини у світі, системи цінностей, які вона сповідує, гріха та покути за нього, незбагненності людської долі та її шляху до Бога.

На тлі розміреного життя буковинців кінця XIX ст., деталі побуту яких О. Кобилянська за допомогою розлогих описів та відступів ставить перед очі читачам, в сім’ї багатого ґазди…

«Земля» О. Кобиляньскої – це яскравий приклад реалізму в українській літературі 19 століття. Особливу вагу ця книга здобула ще і тому, що автор не лише використав наукові дані для зображення життя, але й сама дає багато матеріалу для вивчення. Ця книга – підручник ж життя простого українського народу. Автор дуже чітко в ній передає життя селян, їх почуття, думки, вагання….

Найголовнішим для селян завжди була земля. Заради неї вони тяжко працювала. Адже навіть завдяки маленькому клаптю землі можна було прожити. Саме тому, віддаючи здоров’я, силу, життя, вони тяжко працювали, щоб отримати ще хоч один клапоть землі, який зможуть передати вже своїм дітям. Іноді за це доводилось платити аж занадто високу ціну… Не всі діти потім цінували те, що мали отримати від батьків...

Книга написана дуже…

Де закінчується влада людини над землею і починається влада землі над людиною?Михайло і Сава - два брати - Каїн і Авель. Детектив ,де важливіший психологічний аспект вбивтсва ,аніж пошук самого вбивці. Розбрат і любов. Залежність людини від фізіології ,родини і суспільства - три кола виховання.

Найулюбленіша книга з усієї шкільної програми.

Я дуже люблю українську літерутуру, а саме ту, де розповідається про село. Добре, що такой літератури маємо достатньо. Багато хто скаже, що це стандартний український роман - трагедія-село-бідність-кохання, одній й ті ж проблеми. Але таким було життя! І кожний автор розкриває і подає нам своє бачення історії. Ольга Кобилянська підняла тему землі. І розкрила її дуже майстерно на прикладі життя однієї родини. Тут зустрічаємо цікаві сюжетні елементи - заборонене кохання, різномаїтість сімейних стосунків, браться любов, одвічна тема Каїна і Авеля, братовбивства. Коли-небудь я обов*язково ще раз перечитаю цей роман, мені до душа подібна література. Любителям української класики раджу твори Ольги Кобилянської читати беззаперечно!

Ще один шедевр української літератури, на який не звернуто належної уваги. Саме таким, не побоюсь цього слова, унікальним творам мають належати усі ті почесті, у яких купають так званихї "корифеїв" на букву Ш. і тому подібне. Структура роману, розвиток подій, мальовничість - усе бездоганно. Кожне слово наділене змістом, почуття передані настільки тонко і глибоко, що мимоволі зовсім не помічаєш, як увесь покрився мурашками і сьози потрохи нагортаються на очі. А пейзажі!!! Після таких описів лишитися байдужим до землі, не перейнятися цією ні на яке інше почуття не схожою любов"ю до неї, фактично неможливо! Незважаючи на дещо застарілу лексику, читати "Землю" дуже просто і сюжет ніяк не змусить вас нудьгувати. Насолоджуйтеся!

Ну почему классическая украинская литература столь однообразна? В книга должны быть: деревня, земля, семья богатая, семья бедная, кто-то сходит с ума и т.д.

Книга так похожа на все предыдущие, что порой меня окутывала жалость, ну почему опять?

Мне понравились любовные линии: обе такие своеобразные и запрещённые, что ли.

Герои вызывали у меня различные чувства. К одному герою я могла испытывать отвращение, жалость, понимание, уважение и т.д.

Например, сначала мне нравился Михаил, но потом я увидела в нём нытика и даже эгоиста.

А Сава, наоборот, по началу вызывал у меня отвращение, чуть позже я стала ловить себя на мысли, что мне нравится этот герой. Ещё позже я возненавидела его.

Очень драматично, трагично. Особенно сцена похорон. Этим-то меня и зацепила книга. Тем, что главные герои были…

Земля-мати, земля-годувальниця... Чого вартий чоловік без землі? На що він здатен заради землі? У творі представлена реалістична картина світу українського селянина на межі 19-20 століть. Відносини селянина і землі, яка його годує, який від неї залежить. Єдність, щирал юбов, глибоке її розуміння і вшанування в одних та байдужість інших. Міцність родинних зв`язків і нездатність існувати поза сім`єю, далеко від землі.

З неймовірною любов`ю та лагідністю пише авторка про господу, про звірят, про землю, трави і дерева, людей... Взагалі, у книги на початку дуже лагідний настрій. Одна доля змінюється іншою, вони пов`язуються, переплітаються, перетікають одна в іншу. Але кінцівку пронизує страшна чорна туга, горе, що межує з божевіллям.

Читаючи, я і плакала, і посміхалась, і ніжність наповнювала…