Країна гіркої ніжності

Із "Соло для Соломії" почалася моя любов до творчості Володимира Лиса. Після "Країни гіркої ніжності" я вирішила, що неодмінно хочу всю колекцію його книг. Цей письменник стане третім у моїй бібліотеці, чиї книги матиму всі.
⠀
Книга про долі трьох жінок, трьох різних поколінь. На них навалилося багато випробувань. Це сімейна сага, в яку я поринула з головою. Але автор не просто розповідає про життя, він передає характери, занурює у переживання героїнь, у їхні роздуми. А останніх у книзі досить багато.
⠀
Я із захопленням читала і дивувалася як чоловікові вдалося так передати всі тонкощі жіночої душі. Ні в однієї авторки-жінки я ще не читала настільки точно переданих відчуттів, що притаманні жіночій статі.
⠀
На протязі всієї книги у мене було відчуття справжньості і того, що я читаю зовсім не…

Володимир Лис " Країна гіркої ніжності" Дуже сподобався Володимир Лис за твором "Століття Якова", вирішила потрохи перечитати всю його творчість. Почала саме з цієї. На книжці написано, що це найкращий роман десятиріччя. Спочатку читавши, дивилась на цей надпис іронічно. Твір давався не дуже, моментами було не цікаво. Історія трьох поколінь. Три жінки. Три долі. Бабуся Даза, мати Віталія , внучка Олеся. Книжка захватила мене, коли я нарешті зрозуміла долю Дази, саме через її самопожертвування мені і сподобалась ця книга. Мати Віталія, як на мій погляд дурна жінка, дуже шкода її було, зруйнувала своє майбутнє , через якогось зека, і рятуючись від самотності вдочерила дитину. Те що вона врятувалась від раку коханням , це щось за межи фантастики, та й не вірила я в те кохання до Андрія.…

Владимир Лис - невероятно талантливый писатель. Он не пытается играть с формой, не делает максимальное ударение на диалектах или каких-либо иных способах подчеркнуть собственную уникальность. Он просто пишет книги о том, что происходит либо происходило вот здесь, на расстоянии вытянутой руки. У его героев (или героинь в этом случае) ой какие непростые судьбы, ведь они - обычные женщины, умеющие слышать собственное сердце, но редко помнящие о том, что разум тоже можно подключать, когда выбираешь судьбу.

В этой книге мы видим троих - Даздраперму, Виталию и Олесю. У каждой очень сильный характер и очень четкие представления о добре и зле. Каждая пытается переступить через эти представления, вырваться из собственной жизни, чтобы найти эту же собственную жизнь. И каждой это обходится очень…

Можливо хтось не погодиться та особисто мені волинський автор дуже імпонує. Лис досяг вершини літературного слова. Серед усіх українських письменників він вирізняється, бо чи не найкраще передає стан української душі, дух і атмосферу нашого народу. Розповім дещо про сюжет, бо він є немало заплутаним. Є бабуся, мама і дочка так ні одна із них не можуть користуватись цими званнями бо не мають спорідненої крові. Та їх це не довго хвилювало. На 236 сторінці є момент що пояснює абсурдність пошуків справжніх батьків дітей, від яких було відмовились. Окремо хочу сказати про назву, як на мене, вона незвичайна і загадкова, мимо книги з подібною назвою тяжко пройти. На сто сороковій сторінці автор відкриває її секрет Цитата: «Знаєш – сказала якось Сонтаринка. – Я, ще як зовсім малою була,…

Неймовірно щемка й відверта книга. Три життєві жіночі історії, що пов’язані примхою Долі. Три історії жіночої самотності. Кохання не надто прихильне до них, загалом не козирна карта випадає їм. Із покоління в покоління (та й чи покоління це?). І хто насправді справжня мама? Десятки років - ось часовий діапазон роману. Автор повсякас змушує читача мандрувати в часі, "перемикається" з однієї героїні на іншу, проте це відбувається на диво органічно, напруження наростає, і книга просто "не відпускає" до самого фіналу. Роман змусив мене плакати й гірко розчаровуватися разом із цими жінками - дивовижними й разом із тим звичайними, такими, як і всі. Вкотре переконуюся, що Володимир Савович - тонкий знавець жіночої душі і чудовий письменник.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Невероятно…

не хочеться писати пафосних слів. скажу тільки те, що по-особливому боліла душа за дівчинку Дазу. саме боліла.

upd. історія нашого народу, крізь постаті звичайних людей, пронизує до кісток.. саме це і подобається мені у творчості Володимира Савовича.

вообще читаю книги этого автора по мере их появления в электронном виде, нравится автор эта книга из последних мною прочитанных много вопросов, много "а почему?", ведь можно было все сделать иначе, но вообще в целом -грустно, грустная вся книга, грустный финал, как и вся наша история в целом. и в частности

Дивно, я була впевнена, що написала відгук на цю книгу. На цю хорошу, ніжну книгу з гірким присмаком. Володимир Лис став моїм улюбленим письменником після того, як прочитала всього один його твір- Століття Якова . Інстинктивно, виходить, зрозуміла, що автор мій.

Ця книга про трьох жінок, про їхні долі, про їхнє життя і кохання, а насправді - це історія України. Сумна і красива, щаслива і не дуже. Це історія країни, яка не хоче стояти на колінах, тому долі її жителів в більшості скалічені. Тому в багатьох сім'ях альбоми з старими фото так цінують і бережуть, адже там - люди, дорогі, рідні, які відійшли у вічність не через старість, а через владу.

Даза, Віта, Олеся... Три жінки, одна сім'я. Вони не рідні по крові. Та якось так склалося, що ніби повторюють одна одну. У кожної рубці на душі,…

І чому коли книга дуже сильно сподобалась, одразу зникають всі хороші слова, щоб охарактерезувати її? І куди вони в мене поділись? В той час,коли я прочитала Люко Дашвар Мати все мені хотілося одразу перечитати всі її книги.Так вийшло із Володимиром Лисом. Мені хочеться просто прочитати всі книги,які він написав.Дуже подобається його авторська майстерність. Він і справді майстер свого слова. Про книгу лише скажу те, що вона надзвичайна та життєва. Хочеться про неї всім розповідати і рекомендувати. Це напевно і є ті емоції, коли книга справді сильно зачепила і не відпускає.