4

Можливо хтось не погодиться та особисто мені волинський автор дуже імпонує. Лис досяг вершини літературного слова. Серед усіх українських письменників він вирізняється, бо чи не найкраще передає стан української душі, дух і атмосферу нашого народу.
Розповім дещо про сюжет, бо він є немало заплутаним. Є бабуся, мама і дочка так ні одна із них не можуть користуватись цими званнями бо не мають спорідненої крові. Та їх це не довго хвилювало. На 236 сторінці є момент що пояснює абсурдність пошуків справжніх батьків дітей, від яких було відмовились.
Окремо хочу сказати про назву, як на мене, вона незвичайна і загадкова, мимо книги з подібною назвою тяжко пройти. На сто сороковій сторінці автор відкриває її секрет Цитата:
«Знаєш – сказала якось Сонтаринка. – Я, ще як зовсім малою була, вигадала собі власну країну. І назвала її Країна Ніжності. У ній були всі щасливі. Добре було б жити в такій країні, правда?
Чому ця Ніжність гірка розповідає вже вся книга, три покоління жінок, що переживають сталінський режим, війну, розкол союзу і першу українську революцію на майдані. Нічого не нагадує? Так, ті хто читав «Соло для Соломії» погодяться що ця книга є ніби продовженням її. Суворі сталінські порядки, партизани, що ховаються по лісах. Автор ніби недорозповів все що знав про ті часи і вирішив вилити все знане у ще одну книгу. Максимально зблизив події, «Країну» присвятив більше місту, а «Соло» - селу. Але це все-одно цікаво читати, сюжет ніби і не детективний, і гостросюжетності в ньому мало та як починаєш читати першу сторінку то не відкладеш доки не прочитаєш останньої.
І взагалі подібні зміни поколінь нагадують мені добру класику, я про австралійку Колін Маклоу із її романом «Ті що співають у терені» там також описувались три покоління, правда там жінки менше з чоловіками спали та кхм…про це не в голос.
Завершувати буду цитатою із 358 сторінки:
«Куди дівається кохання, коли воно зникає? Воно теж має інший світ, коли помирає? І там теж немає ні печалі не журби?»
І бережіть родинні відносини.