Ворошиловград

Люблю прозу Жадана. Люблю его героев. Они такие объективно странные, придурковатые, оторванные от реальности, попадающие в совершенно абсурдные ситуации, вызывающие то ли ужас, то ли омерзение, то ли недоверие, то ли все вместе, но ведущие себя так, будто весь этот бред - ординарная примитивная обыденность, что в них нельзя не поверить.

А еще, вспоминая прослушанный когда-то в авторском исполнении отрывок из "Депеш мод", я всегда читаю с, так сказать, интонацией автора, отстраненно-недоуменной, и почему-то безоглядно верю во все это, в этих людей с их кличками-погонялами, в эту природу и, главное, в этих обдолбанных проповедников, а последние в творчестве Жадана - это отдельное фантастическое что-то, ради чего его уже стоит читать.

"Ворошиловград" захватил своей простотой и интригой. История показалась интересной, хоть и вполне обычной. Харизматичные персонажи и множество метафор в тексте так и манили, заставляя перевертывать страницу за страницей. Но в итоге, на последней из них я не обнаружил ровным счетом ничего такого, о чем хотелось бы помнить. Честно говоря, мне видится странным, что далеко не первая работа автора выглядит такой сырой. Вначале очень раздражало построение диалогов, в которых после сказанной фразы добавлялось лаконичное "- сказал". И все. Т.е., не "- ответил я спокойно", или хотя бы "- сказал я". Нет, просто "- сказал". К этому в итоге привыкаешь, и даже кажется в этом выражается авторский стиль, но мне видится в этом рука аматора. В остальном - роман интересен, но затянут, последнюю треть…

Напевно це не моє. Проти Сергія Жадана я нічого не маю проти, але книга мені не сподобалась. Сказати, що вона погана не можу, але мені не пішло. Книга о повсякденному житті хлопця, на якого звалилися турботи о заправці, якою володів його брат. Всі так вихваляють старшого брата, але то що він поїхав невідомо куди, нікого не попередив, нічого не сказав, що робити з майном, нікого не турбує. А ніхто не подумав, що йому все набридло, набридли кукурудзяники, які хочуть викупить його заправку. Ось всі молодшому брату завжди говорять, а старший так би не зробив, він би нас не зрадив. А виходить так, що старший зрадив, тільки ніхто цього не розуміє. Це не перша книга Сергія Жадана, яку я прочитала, і до сіх пор не зрозуміла де він бери всі ідеї для своїх книг. Мене дивує поведінка людей, яка…

Якби мене попросили дібрати колір, який найточніше передав би атмосферу книги, я би обрала сірий. Ця книга здалася мені меланхолійною, тягуче-безкінечною, хатягнутою сірими хмарами і дивною. Дивні люди чинять дивні речі, між ними виникають дивні діалоги. В сюжеті нічого не відбувається. Ми маємо нарізку різних подій, уривки вчинків, то згорілий бензовоз, то проблеми з документацією і.... все. Головний герой ніби постійно перебуває в якомусь русі, але насправді тупцює на місці. Можливо, комусь, хто мав нагоду побувати в описаних місцях і бути частиною тої історії, ця книга близька та цікава. Але в мене вона викликала лише нерозуміння. "Найкраща книга десятиліття" - написано на обкладинці. Як на мене, це дуже голосно сказано. Моє друге знайомство із творчістю Жадана минуло невдало. Мене…

"Телефони існують, аби повідомляти ними різні неприємності. Телефонні голоси звучать холодно й офіційно, офіційним голосом простіше переказувати погані новини."

Дії відбуваються в східній Україні, а картинка схожа на пустельні побутові кадри Арізони чи Нью-Мехіко із голлівудських фільмів. Дороги, вкриті пилюкою... іржаві бензоколонки... дивні люди... справжні друзі... славні вчинки... Східноукраїнський магічний реалізм. Сподобалось.

Важкі у мене стосунки з сучасною українською літературою. Чи то книга ще й досі хороша не траплялася, чи то так стали планети, так склались обставини... Кожного разу натрапляю на знедолених сільських дівчат, які мріють вирватися з глибинки і потрапляють у столицю (чи в інше місто) і як тяжко їм там живеться, і як з часом вони загартовуються життям і стають "сталевими" леді і т.д. і т.п....або багато матюччя і брудного сексу..от і боялася я починати читати Ворошиловград, хоча мені її дуже радили і загалом враження хороші, хоча й без матюків не обійшлося, видно без них ніяк, можливо це додає якусь перчинку, дозволяє передати емоції героїв, я цього зрозуміти не можу і ставлюся досить негативно, але в кожного свій смак. Мені здалося, що всі діалоги, чи по крайній мірі більшість з них,…

К своему большому стыду, я до сих пор не была знакома ни с одной книгой Сергей Жадана. К своему стыду, как харьковчанки. Хотя знала о нем и слышала хорошее еще очень давно. Возможно, такая осторожность объясняется некоторым предубеждением по поводу украинской литературы... потому что из-за школьной программы она у меня ассоциируется с чем-то трагическо-заунывным. Нет, может, конечно, есть и жизнерадостные романы у украинских писателей, но я не могу припомнить ни одного. Так или иначе, но встреча с прозой Сергея состоялась только сейчас. И неожиданно мне понравилось. Очень понравилось. Эдакая смесь Керуака и Пелевина. Детские воспоминания главного героя смешиваются с моими собственными. Бурные 90-е с разгулом бандитизма, рекета, с полным смешением чувств, времени, подавленности,…

Вот не зря этот роман стал Книгой десятилетия Би-Би-Си. Книга получилась колоритная, человек родившийся на Донбассе, знает о чем пишет. Она настолько реальная и в то же время мистическая. Мне даже казалось, что читаю книгу о путешествии человека в другом измерении от одного подвида существ к другому. Самое смешное, что все эти подвиды - это реальные люди, родом с 90-х, с промышленной зоны. Кто-то попытался забыть то время, а кто-то до сих пор несёт его где-то слева под ребрами. У каждого свои правила, своя жизнь, но каждый из них держится за "своих".

"Що я хочу сказати, — знову звернувся священик до фермерів. — Випало так, що ви живете тут усі разом — і хрещені, і нехрещені, і штунди, і якась босота, яка й читати не вміє як слід. Я тут різних бачив. Ви тут народились і тут виросли, тут…

В Украине падают Ленины.

Я ездил в метро, маршрутках и автобусах, погруженный в Жадана, в Ворошиловград - в ту смутную ранее-постсоветскую реальность, что я не успел осознать ввиду малых лет. Это мои родные края, Донбасс, Слобожанщина, некогда успешный купеческий регион, в конце девятнадцатого века полный небольших фабрик и свечных заводиков, пивоварен и пекарен. Это регион, который в то время стал свидетелем бума индустриальных "стартапов" и массового приезда западных инвесторов, жаждущих быстрых денег.

Это край, капитально истоптанный и искалеченный событиями 1917-23, а потом и Второй мировой. Советы, ничтоже сумняшеся, заселили донецкие степи зэками, дешевой и бездумной рабочей силой, которая так пригодилась для промышленности. 70 лет социализма, понятное дело, едва ли воспитали в…

Ворошиловград. Ця книжка - яскраве свідчення того, що дійсно існує феномен сучасної української літератури. Це перша книжка, на яку я наважився написати рецензію. Це перша книжка Жадана, яку я придбав, та здається, придбав дуже влучно. Можна лише дивуватися, як вдало поєднані та типізовані реалії майже будь-якого українського містечка, майже будь-якої дорослої людини. Насправді, на сторінках роману ви знайдете все - фірмову куртку ФК Мілан, дівчинку з вівчаркою, священника-наркомана, музику неперевершеного Чарлі Паркера, шкірянки з дев'яностих, дивні манення та спогади (а ще елементи магічного реалізму), історію виникнення та розвитку джазу у Донбасі, цицькасту бухгалтершу, юнацькі бійки, занедбалі місцини та будівлі, стару бензоколонку та кукурудзяників, дивакуватого…