Щоденник страченої

Дуже жіноча, мабуть, одна з найдушевніших, найдраматичніших книг, які я прочитала. Велике кохання, яке зображене автором, є. Воно випадає не кожному, але я бачила його на власні очі. Бачила, як воно мучить, вимотує всю душу такій рідній мені людині, але ж як світилися щастям ті очі, коли все в них було добре... Я не знаю, таке кохання - це дар чи випробовування. Гадаю, саме така любов призводила до найбільших трагедій у всі часи, але ж і до найбільшого щастя у житті. Пані Марія пише дуже талановито. Ця книга - сповідь зболеної душі, самотньої жінки, закоханої до нестями. Нечасто зустрінеш психологізм такого високого ґатунку, життєву філософію та тонку детективну лінію. Після "Солодкої Дарусі" авторка не розчарувала, а розкрила для мене ще одну грань свого діамантового таланту.

Протягом читання книги мене не полишало відчуття якоїсь штучності, натягнутості почуттів. Багато слів, багато метафор, порівнянь, ніби-то влучних красивих висловів, які можна виписати і... забути. Так само як і цю книгу. Напевне, це невдалий вибір для знайомства з Матіос, треба було почати з чогось іншого. Що ми маємо? Жінка, онещаснена своїм коханням, долею всім на світі, страждає від кохання до чоловіка. Все. Крапка. До того ж страждає постійно, без перестанку і безнадійно, записуючи кожен порух свого серця. Чому мене це не зачепило? Я не знаю. Я не скажу, що я безсердечна, жорстка і не розумію почуттів закоханих, бо іноді можна почути, що "зрозуміти може лише той, хто кохав". Я все зрозуміла, але мені не сподобалась ця книга. Ні сюжет, ні емоції, які вона претендує викликати, ні…

Ні, все ж таки мені більше подобається інша Матіос, авторка романів із іншою тематикою. Наскільки до душі припали, вразили, полонили "Солодка Даруся" і "Майже ніколи не навпаки", настільки нейтрально сприйнявся "Щоденник страченої". Переживання жінки, що має коханцем одруженого чоловіка і роками ниє у свій щоденник про свою нещасну долю, про ненароджену дитину, про своє пусте черево, а до купи все це приправляє феміністичними роздумами (не позбавленими сенсу, але так само зведеними переважно до жалісного ниття), - ні, це мене майже не хвилює. Так, були симпатичні думки та проникливі моменти - але в цілому це було нудне читання.

Не сподобалося. Дуже багато слів. Нудно, хоч написано про якусь божевільну пристрасть до чоловіка. Таке враження, що вона кожного дня нагадує собі: "в мене велике кохання", "я божевільно закохана", "він - моя пристрасть". Набридло читати. Для мене такі емоції - не реальні, не бачила і не чула в жодної знайомої людини. Якась фантазія на тему... Штучне накручування емоцій.

Хочу написати хоч кілька рядків рецензії на всі прочитані книжки. Але тут здивовано зрозуміла, що пам'ятаю сюжет цієї книжки якось нечітко. Але раз четвірка - значить варто читати. Пам'ятаю тьмяне приміщення книгарні. Полицю з україномовними книжками. Якісь трохи потріпані білі книжечки в м'яких обкладинках. Серед них - "Щоденник страченої". Захоплене читання в маршрутці по дорозі додому. Відкладені в довгу шухляду університетські справи. Читання до четвертої ранку. Закрита на останній сторінці книжка. Чиста совість. Я залишилася вдома й не пішла того дня на заняття - мала поважну причину: читала цікаву книжку й не виспалася. І думаю, що перечитаю. Хочеться пригадати, що ж мене так захопило.

Чомусь у юності мені не дуже щастило у стосунках, хоча, хто знає, можливо, щастя і полягало в тому, що нічого серйозного з тими людьми у мене не було... Але я чомусь не відкидала сценарію, подібного до того, який розігрувався в житті героїні цієї книги. Я керувалась (нав"язаною!) думкою, що зі мною хоч цікаво, але складно, а тому навряд чи хтось наважиться одружитися з такою... Можливо, саме тому ця книга пройшла крізь мене, глибоко збуривши нехай не думки, а нерви. Я й досі відчуваю біль в животі, в місці для метеликів. Мені здається, у багатьох жінок в житті були такі чоловіки, які грали на глибоко прихованих струнах душі якусь, їм одним відому тужливу мелодію. Не були з ними, але й не давали бути з іншими... Не могли для себе самих визначитись, навіщо це все, і який кінцевий пункт...…

Вже по тому, як книгу прочитано і переварено я скажу шо це не серйозна література. Але почуття, про які написано, дуже серйозні. І болючі.

Але як то кажуть - "кожен сам собі лікар". І головна героїня лікар не дуже крутий. Бо всунула голову вона у роман з одруженим (ну як сьогодняшня, їй-бо). І, як то кажуть воно буває часто, все тяглося роками-віками, аж поки не вибухнуло одним прекрасним дньом бідою. Хтось когось стрілив. Хтось чуть не вмер. А потім на тобі - живуть уже разом.

Фаїна Раневська казала: "Все сбудется,стоит только расхотеть"... Так і є. Колотять тепер ці колишні любовники гоголь-моголі одне одному. Без пристрасті. З любов"ю, але ну його на фіг таку любов, якщо вона все шматує-крушить-і-чавить на своєму шляху.

Форма твору добра. І подача хороша. Тому мені сподобалося.

Я не люблю современную украинскую литературу. Мало чего хорошего от неё ожидать можно, хотя от некоторых произведений лучше вообще ничего не ждать. Как верно подмечено в тексте, есть много многословных писателей, что путаются в собственных мыслях, как ноги пьяного человека... Такая же ситуация и здесь - казалось мне поначалу. Большинство книг - после их прочтения - непременно к чему-то побуждают. После одних хочется писать письма, после других хочется стать балериной, после третьих - влюбиться, совершить тот или иной поступок и так далее. А что здесь? Сесть да ныть после неё, что ли? В главе первой местами вроде и встречаются неплохие мысли, неплохие фразы, но в остальном такой вздор! "Красивые слова, красивые метафоры... Но есть ли смысл? Местами и очень мало. Просто мизерное количество…

Мені дуже сподобалась ця книжка. Мабуть через близькість описаних почуттів/відчуттів з моїми. Коли я почала виписувати цитати, які найбільше сподобались я раптом збагнула що записую чи не кожне речення.. Це дуже особиста книжка.. таке враження було, що якщо хтось її прочитає то зможе знати про мене все.. Авжеж я кажу про першу частину книжки, від неї я і в захваті. Друга частина з передбачуваним кінцем і лишилось відчуття ніби кінець дописували на швидку руку. Але загалом дуже гарна книжка, той хто хоч трохи переживав з тих станів які описуються в першій частині книжки будуть любити її до кінця своїх днів. я ставлю 8 з 10.