Шибениця для ніжності

«Невже, все так погано в українській журналістиці?!» - запитуєш себе,прочитавши нарис Степана Процюка «Там, де поплутані кольори». Оповідь – яскрава, насичена, багата на художні засоби, проте грузне у непроглядному песимізмі. У ній відчувається прагнення письменника проникнути до глибин людської психології, вивчити причини і наслідки тих чи інших явищ, зробити певну типологізацію. Останнє вийшло в автора вкрай невдало. На його переконання, в Україні існує лише три типи журналістів: чесний, проте надзвичайно нещасний, з цілою купою комплексів і сумнівів журналіст Х; продажний і благополучний(принаймні ззовні) журналіст Y та найпоширеніший(на думку його самого) журналіст Z – сіра посередність. З таким переліком важко говорити про формування адекватної громадської думки. Та й модель…