Даруся сладкая

Срiбнi вiд сонця яструби висять над головою. Легкий вiтер голiвки трав колише. Вселеньська тиша стоiть над горами –долами. I хочеться або вмерти, або спiвати. Файно.

Говорят, эту книгу тяжко читать из-за диалекта. Правда, написано с гуцульским диалектом. Еще говорят, ее тяжело читать из-за тяжкой судьбы героев. И это правда. Книга о том, как совесткая власть покалечила жизнь семьи.

В художественном плане эта книга может показаться простенькой. Мне кажется, чтобы оценить ее по достоинству, необходимо знать, что такое Буковина и кто такие гуцулы. Можно, конечно, прочесть в инете. Но лучше посетить этот прекрасный край.

Я была в гостях у коренных гуцулов в далеком детстве. И запомнила очень хорошо это волшебное путешествие. Как сначала переезжали на машине через горные реки, надо было два…

Чергове знайомство з доробком Марії Матіос - і чергове браво. Мова твору знову вражає. Здається, що сам ходиш вулицями того села і слухаєш "побрехеньки". Хотілося б почитати від автора щось протилежне - світле, щасливе...

Перевод

Очередное знакомство с творчеством Марии Матиос - и очередное браво. Язык произведения снова поражает. Кажется, что сам ходишь по улицам этого села и слушаешь "побасенки". Хотелось бы почитать от автора нечто противоположное - светлое, счастливое ...

Книга читалась с трудом,но прочла я ее,как ни странно, быстро. Очень необычно написано. Хорошо , что я ее прочитала,такое впечатление,что я после нее стала мудрее, внутренне богаче.Оставляет след , не отпускает! Обязательно дочитайте до конца!

- Боже-Боже… яке страшне якесь прокляття було на цій сім'ї і ніхто не знає, яке, свахо… - То не прокляття. То час такий був.

Дана книга Матіос – це трагічна історія однієї із багатьох сімей часу існування Міністрества державної безпеки СРСР й далі. Німота сироти - страшний крик, котрий почує лише той, хто знає історію її життя. А історія та, схована під обкладинкою даної книги.

Читаючи твір сучасника, я ще ніколи не був таким впевненим, як зараз, в тому, що цей твір стане колись класикою.

Не могу я такие книги читать бездумно, пропуская мимо себя все эмоции. Они проходят через меня, заставляя вспоминать о ней после чтения, когда я откладываю книгу в сторону. И на ночь читать ее не осмеливалась после того, как меня терзало меланхоличное настроение и в голову лезли печальные мысли. Ее лучше читать где-то в шумном месте, где вы будете периодически отвлекаться, давая себе время успокоиться. Так же немного тяжелым для меня оказался и сам украинский язык, но с ним я как-то сладила.

...ВОНА ТАК старанно приховувала, що вміє говорити, що часом сама вірила у протилежне. Замикала двері, завішувала вікна, двома пальцями витягувала язик, брала дзеркало і дивилася - дивилася, ніби чекала, що слова самі підуть з горла пішки.

Люди самі її відучили говорити. То хай терплять німоту. Вона ж…

«Нікому так не є погано, як нашим ворогам, коли нам добре. Тоді ні пристрілу, ні ворожби не треба... Бо жоден сатана не має такої сили, як прості люди в час заздрості, ненависті й помсти…»

За все у своєму житті потрібно платити. І не має значення масштаб вчиненого. Чи це страшний злочин, чи неусвідомлений дитячий вчинок – все одно покарання змінює протиправну дію. Як показує історія, доля – найсправедливіший суддя – і покарання визначить найжорстокіше, і вирок виконає обов’язково.

Ці твердження яскраво ілюструє твір Марії Маттіос «Солодка Даруся». У ньому подається історія однієї людини, однієї сім’ї, крізь призму якої кожен може угледіти історію Західної України 30-70 років минулого століття. Це і відголос Першої Світової війни, і панування румунів, і насильницьке вторгнення радянської…

Я боялась браться за эту книгу, потому как в рецензиях прочла - тяжелая она. Все оттягивала и оттягивала прочтение. Решилась в "Долгострое" приступить. Господи, это же все было на самом деле! Всякие апокалипсисы, постапокалипсисы, Кинги и прочие могут испугать, могут "мурашек" по коже пустить, но, перевернув последнюю страницу, понимаешь, что это выдумка, мираж. Но не это, не "Солодка Даруся" . Это правда, это реальность. Это история, о которой умалчивали, которую рассказывали с другого берега. Это своя правда. И, если первые две части вызывают грусть, сострадание и негодование, то последняя..... Господи! Как же это пережили люди?

Враження від книги неоднозначні. З однієї сторони, її дуже важко читати (саме читати!) через саму мову, величезну кількість вжитих діалектизмів та говірок; важко і сприймати - показуються дійсно жахи, і невигадані (як би я не любила Кінга і йому подібних, але життєві реалії однієї з сімей, постраждалих від радянської влади, набагато страшніші та чіпляючі, аніж усі книги жахів разом узяті...). З іншої сторони - книга дійсно захоплює, бо цікаво, що буде далі, а що ж чекає на Дарусю, її рідних... І хоча книга дійсно важко йде, але вона шокує, вкотре допомагає проникнутися українською історією... Читайте. Воно того варте.

Ця книга викликала у мене неоднозначні відчуття: з одного боку дійсно цікаво, важко відірватися, а з іншого підчас деяких моментів було дійсно бридко від людської натури та вчинків людей. Але читати ВАРТО однозначно. Із величезного творчого доробку М. Матіос, де є все і трохи більше(від повісті до кулінарної книги), це єдине що я можу вважати дійсно цінним. Не даремно книга у 2005 р. отримала Шевченківську премію.

Знайомство із творчістю Марії Василівни я починала із її найвідомішої книжки "Солодка Даруся". Опісля того як я начиталася захоплених відгуків та послухала знайомих, яким твір просто "рвав душу", я трішки... розчарувалася. Тобто це, безумовно, хороша повість, але для мене пройшла якось дуже "рівно". На мій погляд у письменниці є набагато більш сильні речі, які дійсно хапають за живе.