Село не люди

Ця книга вражає! По-перше, назву я сприймала зовсім неправильно. Впевнена, не тільки я подумала, що "село не люди" = "селяни - нелюдь". Відповідно, очікування були приблизно такі: події відбуватимуться в селі, будуть коїтись страшні і лихі речі, жодного симпатичного персонажа не буде, одним словом - сумно, страшно, бо бідність і горе, отаке воно, село... Спочатку майже так і було, але книжка не тільки про це, а хороші герої в ній рідко, але з*являються... А назва - це з розмови київських інтелігентів. Виявляється, вони говорили про те, що село - це не тільки люди, які в ньому живуть, а цілий пласт культури і традицій... А це ж зовсім інша річ... Книжка сподобалась мені не одразу, але захопила з першої сторінки. Спочатку було відчуття, що мене свідомо намагаються епатувати, накручууючи…

Давно чула про цю письменницю, але все ніяк не випадала нагода познайомитися з її творами.

.

І ось цей момент настав. Почала з її першого роману "Село не люди" (за який вона отримала премію "Коронація слова")

Роман чесний та відвертий. Написаний дещо різко (неодноразово ви там зустрінете нецензурні слова та кріпкі "простолюдинські" вислови).

Та найбільше вражає, що в ньому зібрані найнижчі, найганебніші людські риси. Підлість, заздрість, хтивість, тупість, пихатість та ще з десяток аналогічних "чеснот".

Люко Дашвар завела читача в маленьке українське село, де і познайомила нас з його примітивним і дикунським життям.

І це стосується не лише "благ цивілізації", а й законів, які там панують. Коли вся стая готова загризти слабшого. А якщо він зможе відстояти себе, то поженуться за кимось іншим. І…