До світла (сборник)

"Люборацькі" – це історія однієї сім'ї на Поділлі та зображення картини життя XIX століття.

В центрі сюжету попівська сім'я, яка складається з отця Гервасія, його глибоко віруючої дружини, трьох доньок та сина. Автор описує побут сім'ї, сільське життя та звичаї.

Поки діти ще малі та при батьках, родина живе в злагоді, хоч і не багато. Однак скоро батьки віддають Антонія в школу, а старшу дочку, Масю, в пансіон до польської пані. Поступово ми слідуємо за долею всіх дітей.

Під впливом пані Печержинської, Мася відвертається від віри та батьків, братається з панами. Вона повертається додому гордою і пишною, як справжня шляхтичка. Вийшовши заміж за пана, дівчина остаточно розриваю стосунки з родиною та переїжджає невідомо куди.

Орися, середня донька, найдобріша та наймиліша, виходить по неволі…

Люблю я детскую и подростковую литературу, а особенно ту, которая написана ещё в советское время. Эта книга сразу меня привлекла своим сюжетом: школа, первые чувства, взросление, а бонусом — шпионы. Казалось, что будет нечто вроде Е.Шерстобитов - Акваланги на дне . Но эта повесть написана так давно, что просто даже меня, которая привыкла к плакатности советского периода, потрясла своей лубочностью и неправдоподобием. Стихи во славу товарища Сталина, пионеры, которые все, как один, отличники и горят на общественной работе, шпионская сеть, которые работает так топорно, что их раскрывают даже дети. Подлецы сразу понятны. Герои предопределены. И страшная трагедия, которая, конечно же, заканчивается хорошо. (Говорю же, шпионы там так себе, хиленькие!) Советовать не буду. Даже наоборот,…

Книге поставила не очень высокий балл, хотя к жанру, в котором идет повествование, отношусь уважительно, и с удовольствием читаю подобную прозу. Школа, подростки, взаимоотношения со старшим поколением и, конечно же, приключения. Но чего-то мне не хватило. Книга показалась мрачноватой. В центре сюжета школа и отдельно взятый класс. Школа, как бывший панский особняк, имела свою историю. И множество легенд о ней и бывшем владельце передавались из уст в уста. Отдельным и немаловажным персонажем маленького пограничного поселка, я бы обозначила море. Оно сопровождало каждого героя, каждое отдельно взятое событие, и являлось либо полноценным участником, либо сопровождающим фоном, сопровождающей музыкой. Главные герои - советские школьники, ученики шестого класса. Идет борьба за успеваемость,…

Хіба золото має серце? Хіба метал проймеш словом? О, Петре! О, голубе мій! Не тут би тобі жити; не з цими закам'янілими душами…

Є поміж людей чудні створіння, не живуть, а мучаться, пече жогом їм серце, бо вони представники людства з великої літери. Ті, хто відчув в собі порухи душі і замислився, а з тою думкою пристав на шлях Добра. Тому й боляче за темний народ, відлунюється несправедливість та погані справи. Стають вони світлим опором лихим людям. Таким був Петро Телепень, що вже хлопцем пристав до науку, гаряче пізнавав її, став на стезю письменства ,а би "глаголом жечь сердца людей". Проте слова - не панацея від бід, не засоб порятунка. Розумна людина знає: вчися - не вчися - один кінець. У повісті знаходимо два антиподи, що служать добру на різних теренах ,але ідуть різними шляхами…

Лихі люди… Це невеликий за розміром, але величезний за геніальністю твір. Геніальний, бо написаний багатоталанною рукою майстра українського слова! І це слово… стискає серце і вивертає душу і давить. З однієї сторони: немов магнітом притягує мова автора, така жива, багатогранна… Читаєш і кожен рядок, то як мед на душу!

Сон, як добра мати, чарував усе чарівничим спокоєм, прикривав стиха темним пологом. Все заснуло під його добрим поглядом; заснуло, щоб на завтра прокинутися знову, з ясним сонцем проснутися на нове змагання з життям, з новими окріплими силами, і знову оголосити світ своїм гуком, своїми слізьми і радістю, котрі, як і кожен день, зіллються у один гомін, у один голос, і понесуться над розбуженою землею.

Але з іншої сторони… Зміст твору викликає сльози, сумний подив і тугу. Бо…

Ох... Такий фінал... Трагічний, що навіть мову відібрало. Ну, але потрібно зібратися. Сльозки витерли, видихнули, поїхали. Чесно кажучи, я очікувала, що буде важко продиратися через ті подільські діалектизми, що буде нудно і нецікаво. Ну от, нудно не було, книжка прочиталася буквально за два дні. Діалектизми були, але куди там Свидницькому до, скажімо, Стефаника :) Це дійсно сімейна хроніка про родину старосвітського священика отця Гервасія Люборацького. У нього є хата, дружина, трое доньок, добрих і роботящих, та син Антосьо. Письменник слідкує за долею дітей, описуючи попутно селянський побут, світосприйняття, проблеми, які турбують жителів маленького селища. Сам о.Гервасій досить рано помер, погнавшись за зайцем та скупавшись в ополонці, а у дітей його доля склалася по різному, та у…

Эту книжку я выудила на работе из макулатуры О_о Случай не первый и, чувствую, не последний. Но ведь это не какая-то советская графомания, как же можно-то было т_т Маленький Мирон - это очень странный ребенок. Он с раннего детства видит алгоритмы реальности, общается с духами природы и заклинает стихии. Ваще нихреновое такое детское фэнтези... было бы. Если бы автор не писал это в 1870е годы о_О Потом уже я посмотрела, что это вообще за автор такой, Иван Франко. Оказалось, что классик украинской литературы, писал не только для детей, но и вполне для взрослых и даже вроде как был запрещен за антимонархические настроения. Ну да, это, кстати, хорошо чувствуется х) В советское время его реабилитировали и много издавали. По счастью, всё это из нашей библиотики пока не выбрасывают, так что…