Intermezzo (сборник)

Я ще не зустрічала людини, яка б не читала цієї новели. Та якщо ви її не читали, то я палко раджу негайно це зробити.

Умовно, можу поділити книгу на три частини:
1 - депресія.
2 - спокій.
3 - нетерпіння.

1. Починається розповідь доволі депресивно та меланхолійно. Опис "города", дійсно змусив мене проникнутися своєю атмосферою безнадійності. Головно героя, доречі, теж, тому він й тікає подалі, щоб знайти спокій для своєї втомленої душі та почати знову творити.

2. Ліричного героя нарешті відпускає город і він може дихати на повні груди. Тісний зв'язок з природою, нарешті заспокоїв його, уся депресія й меланхолія  зникли під променями сонця. Ця частина мені дуже сподобалася, вона найбільше вплинула на мене. Я відразу відчула розслаблення, та й взагалі, стало доволі комфортно.

3. В умно третій…

По среди сложных,зимних будней нам задали в 10 классе прочитать это короткое произведение с интригующим  названием. Плюс от одноклассницы услышала позитивный отзыв и поняла-хочу читать (в добавок оно вынесенное в зно)

И какого было мое удивление когда я не увидела «Марічки» которая утопилась из-за неразделенной любви и «Петра» которого убили на войне. (Не хотела обесценить величину таких историй,просто слишком много уже и читалось и обговаривалось похожих тем из книги в книгу)

Все ведётся от так называемого «я» и лично мне очень нравится такая форма. Легко и приятно описано состояние умиротворения и безусловного счастья. Ты будто переносишься в тёплые дни прошлого и уединяешься вместе с драгоценными воспоминаниями.

В заключение скажу ,что хотелось бы видеть что-то подобное на страницах…

Прочитала эту новеллу только из за школьной программы. Я считаю что это просто бред и писатель написал это точно не на трезвую голову. Не вижу в нем смысла от слова совсем . В большинстве случаев это произведение люди понимают уже в зрелом возрасте . Так и не поняла зачем ее ставят в программу школьников - подростков . Потратила свое время зря .

Каждый раз, когда мне хочется прочитать этот рассказ, значит мне пора в отпуск ))

Когда надоела городская рутина, когда хочется снять с себя оковы социальных требований, предрассудков, чужих мнений... Поэтому я перечитываю снова и снова, из года в год эту новеллу и она не теряет своей актуальности.

В очередной раз убеждаюсь в нехорошей тенденции. Перед реальным каким-то большим несчастьем об этом пишут, рисуют и поют различные деятели искусств. Рубеж между двумя веками, 19-м и 20-м породил великое множество в нашей стране сочинений с очень мрачными тонами. Я читал этот рассказ и представлял на месте автора Леонида Андреева . Множество забытых авторов, например Николай Карпов , сегодня уже снова популярные Сигизмунд Кржижановский и автор этого рассказа Михаил Коцюбинский и многие, многие другие, с разной степенью талантливости писали мрачные произведения в стиле Леонида Андреева , в каждой букве которых читается безысходность. И вот вам, накаркали, революция! А может быть дело в том, что это грядущее несчастье уже было ощутимо тонкими душами людей искусства и оно само вошло…

Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.

Саме через це "треба" я й прочитала "Intermezzo" вперше. Мені не сподобалось. Певно забракло чогось, щоб повністю зрозуміти новелу, здалось ніби хтось просто вирвав декілька сторінок з особистого щоденника Коцюбинського і додав до шкільної програми: "щоб було".

Потім прийшла пора підготовки до ЗНО: перечитування та повторення великого масиву інформації, до якого входило і "Intermezzo". Яким було моє здивування, коли перечитавши твір я не змогла зрозуміти що ж так змінилось в мені, чи в тексті новели, що, на перший погляд, дивний твір перестав…

Книга о душевных муках и проблемах автора, сливании с природой и о том, как он уходил от городских проблем. Несмотря на это они всё равно его поглотили и вернули в тоже самое состояние, что и ранее.

Это небольшая, но динамичная и легкая история. Главный герой, автор, вызывает позитивные и теплые эмоции. Вместе с этим, нас не заставляют сочувствовать ему, а скорее вместе с ним почувствовать доброту и единение с природой. Персонажи как будто созданы из легкой ткани и написаны акварелью. История настолько светлая, что хочется улыбаться и лечь на летнюю, свежую, траву и наслаждаться теплым, но ещё не палящим, солнышком. Это настолько добрая и милая атмосфера, что при прочтении не замечаешь как дочитываешь без головной боли, обычно такое случается, когда автор пишет сложно и тяжело, здесь же…

Якщо ви любите максимум образності в літературі, "Intermezzo" написано саме для вас. Запахи, кольори, безліч відтінків, смаків і навіть дотик. Чуттєвість зашкалює! Обожнюю цю новелу. Прочитаєш лише раз, а враження закарбувалися в пам'яті назавжди. Якщо ви ще не знайомі з імпресіоністичними творами, почніть з "Intermezzo". Це класичний зразок імпресіонізму. Незабутні враження гарантовано!

Як хочеться часом побути самотньою, у руки взять книгу і келих вина, втекти від людей, заховатись між сотнями і пити самотність. Пити до дна.

Спитати у неба, чи холодно зорям, які в них турботи і як їм політ... Та інколи думаєш (думаєш з болем): людина й людина - ворожий то світ.

І знов серед люду, де нелюди люди, де більше кусають, ще більше гризуть... І хочеться кави, і знову в нікуди, де люди (що нелюди) не доженуть. (с)

Прочитала новелу - і просто найшло) Цей гімн самотності з присвятою полям, написаний закоханим не у свою дружину чоловіком, по десяти рокам від останнього прочитання багато чого в мені зачепив. Навіть більше, ніж мені хотілося б.

Втекти б в засніжені поля...