Три зозулі з поклоном (сборник)

Единственное, что я решила прочитать из школьной программы по украинской литературе ,вернее прослушать .Новеллу я прослушала в аудиоформате .Чтец прекрасно прочел! Большое спасибо ! Все остальное просто кошмар!

Сюжет.Повествование ведется от первого лица. Михаил и Марфа слышали друг друга на расстоянии. Марфа вышла замуж за нелюбимого человека .Михаила высылали в Сибирь .Он любил Соню -слышал Марфу. По-моему ,звучит очень странно. Наверное ,Марфа пыталась его приворожить ,но что-то пошло не так .Ладно давайте без теорий.

Герои .Они просто никакие !Просто картонки !Интересная задумка с любовным треугольником ,но реализация на нуле.

Кому рекомендую прочитать .Лично я не рекомендую никому ,но если вы живете в Украине и вы школьник или школьница ,то вам придется это читать в 11 классе…

Время чтения: 13 минут

Повседневная история с любовным треугольником, только здесь два человека, что слышали друг друга на расстоянии наоборот пошли разными дорогами и судьбами. Он любил Софию, но слышал Марфу. При этом и Марфа чувствовала его, но страдала, что тот с другой провел всю жизнь. София же в конце сама говорит, что странно, что они не поженились, раз так друг друга хорошо слышали и чувствовали. А она всё помнит, но воспоминания её стали как камень. Они не плачет и не горюет, а просто знает обо всём этом. Если захотите, то уделите 15 минут новелле, а если нет.. то, ничего страшного, хотя зная какие сейчас есть треугольники чаще всего.. То я посоветую всё же прочесть, чтобы получить некое разнообразие.

До встречи на Луне..

Один із найулюбленіших моїх творів - оце коротке оповідання, яке вражає. Від присвяти - "Любові всевишній" - і до останніх слів героя-оповідача - "Чому вони не одружилися, отак одне одного чуючи?" - оповідання "тримає" читача за живе. Історія цілого життя, історія справжнього кохання - вічного, нездійсненого і чи такого вже нерозділеного? Вони відчували одне одного попри величезні відстані, попри 14 років різниці у віці, усупереч тому, що обоє у шлюбі з іншими. І - не судилося. Мабуть, якась вища сила, що поєднала їх, разом із тим і розлучила. Колись давно я не могла зрозуміти, як то Софія не сердилася на Михайла та Марфу. Аж тепер розумію її слова: "У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе".

Для тех, кто читает на русском

Одно из самых любимых моих произведений - этот короткий…

Этот сборник из 14-ти историй, должен прочитать каждый! Он никого не оставит равнодушным. Автор, даже в маленьком рассказе на 5 страниц, смог передать жизнь как она есть, со всей глубиной, с любовью, короткой и долговечной, и с характерными признаками того, послевоенного времени - голодом, бедностью, горечью утраты. На страницах вы встретите обычных людей, возможно, даже увидите в них кого-то из знакомых. Лично у меня возникло ощущение, что я их видела, жила рядом с ними. Единственное, что немного расстроило - рассказ "Житіє Артема Безвіконного" оказался незаконченным.

Бывает так, что раз прикоснувшись к сердцу, любовь уже не покидает его, а образ возлюбленного навеки пеленой закрывает глаза. Он был старше ее и женат, она была молода. Но как далеко бы не забросила его судьба, везде слышны были ее мысли, чувствовалась ее душа, которой не суждено было обрести счастье.

Такая маленькая новелла, а столько в нее поместилось чувственности, печали, нежности.

Девушка, которая ощущала, когда придет письмо от обожаемого ею мужчины, но знала, что оно адресовано не ей.

Как мало вообще человеку нужно, чтобы хоть на миг обрести блаженство, всего лишь прикоснуться к тому, что для него свято.

«Любові Всевишній присвячується».

Коли нам задали читати цю новелу, я дуже довго не могла зрозуміти, чому вона так називається. Лише прочитавши, я нарешті змогла якось це осмислити.

Згідно з українськими традиціями, щоб позбавити мук людину, якій не могли відповісти взаємністю в коханні, через старця чи малу дитину передавали «три зозулі з поклоном», що означає: «Забудь, покинь, залиш, відпусти». Також людям давно відомо, що зозуля — це птах, який ніколи не будує гнізда. Тому такою назвою автор якби натякає, що кохання, на жаль, приречене.

Новела будується навколо любовного трикутника — дві жінки й чоловік. Марфа й Михайло дуже близькі емоційно, відчувають одне одного. Але одружений він із Софією...

Коли читаєш цей твір, сум поволі огортає тебе й не відпускає ще леякий час. Тому що ця…

Неяснi образи – зеленi очi вовка, щось тривожне, трохи гiрке i запах хлiба. I така дивна назва – «Вогник далеко в степу». Чомусь кiлька днiв вона крутилася в головi, обiцяючи зустрiч чи то з пригодами, чи то просто з частинкою мого дитинства, звiдки приплили цi туманнi образи.

Хороша книга. Дiйсно зворушлива. I запах хлiба в нiй є. I медовий смак – то штокаловi абрикоси. I холод ночей у розбомбленiй хатi. I радiсть вiд працi. А гiрко - то вiд того, що є люди, гiршi та страшнiшi за вовка. Бо вовк хоча би був голодним, а той шофер за кермом не мав вогника в душi.

Дуже вдала, лаконічна та чуттєва новела. Вміти на кількох сторінках зобразити справжнє кохання, біль, розуміння - це справжній талант. Варто зазначити, що всього через невелику кількість слів Григір Тютюнник показав історичне тло почуттів. І мова дуже гарна, але водночас не перенасичена художніми засобами. Не полінуйтесь витратити 15 хвилин на прочитання - гарантовано отримаєте справжнє естетичне задоволення.

Завжди особливе місце у моїй душі після прочитання Климко займав Григір Тютюнник, і зараз, читаючи його новелу, я переконався у тому, що автор вміє так майстерно й прекрасно грати на струнах людської душі. Мене пробирало до мурашок таке описання дійсно «всевишнього кохання», у очах стояли сльози через таку жорстокість долі…

Дійсно тут була описана важкість людських почуттів, їхня заплутаність… Саме з присвятою у мене асоціюється «Три зозулі з поклоном», бо це насправді є всевишнім твором, маленькою вершиною геніальності українського автора. Новела лагідна і гарна завдяки багатьом пестливим словам і, певно, співучістю української мови, яки визнана всенародно.

Ми бачимо вічну приреченість на страждання, яких не зміг витерпіти Тютюнник урешті-решт і покінчив життя самогубством. Я бачу у…