Конотопська відьма. Вибрані твори (сборник)

Лупала я, лупала сю скалу та й долупала до мудрости. Онде вервечка думок в голові зродилася та на свій божий вилупилася.

Коротко про те, як було читати "Конотопську відьму": хотілось си продирявяти свій риштак (голову). А все через того клятого Прокіпа Ригоровича Пістряка, хай би його миші з'їли!

Пояснюю: отой персонаж - яскравий взірець того, як невігластво словами вченими прикривається. Та так прикривається, що сам Ригорович ся не розумієт, що каже. Згадується ота мудрая цитата про то, як люди розумні слова вивчили та стало важче ідіотів розпізнати. Всі кланяються Ригоровичу, за мужа вченого мають, а він ума ні в один вус! Та ще й падлюка остання.

Друге діло Уласович Микита Забрьоха, який ідіот єси і навіть не прикривається, хоч і сотник. Правда, коли ти сотник спадковий, а не вибраний,…

Якщо ви любите надрив почуттів як у мильних операх , читайте "Марусю". Звісно, написано повість в народній манері, що не дозволяє виходити за межі дозволеного, але, читаючи, ви не будете нудьгувати. Твір населяють ідеальні герої, у них немає вад. Хіба що єдина - їм фатально не щастить, що є головною ознакою сентименталізму. Чтиво - на любителя. Випускники ж повинні не забувати, що "Маруся" - перша повість в новій українській літературі, яка входить до програми ЗНО з української мови і літератури.

Не знаю, в кого як, але особисто для мене шкільні уроки української літератури були аж занадто нудними. Намагаючись слідувати програмі, вчителі просто тупо надиктовували матеріал, задавали питання та завдання з вчительських посібників, шаблонно говорили, використовуючи стандартні фрази з якоїсь єдиної знайденої критики твору. І цим вони просто вбивали весь інтерес до насолодження та істинного розуміння написаного. Бо ж гнались за оцінками, за правильним визначенням художніх засобів, найбільш повною характеристикою головних героїв і т.д. А треба було читати. Читати і думати. Читати і відчувати написане.

«Сердешна Оксана» - твір з шкільної програми, який для мене тоді просто був однією з тем кількох уроків. Прочитала скорочено, гарно відповіла на опитуваннях і забула про нього. А коли зараз…

Цю повість я читала ще за шкільною програмою, але з того часу минуло майже 10 років, і більшість прочитаної тоді літератури залишилось лише невиразним спогадом. І я вирішила перечитати. Та не пожалкувала.

По-перше, життєво. Хоча норми суспільної моралі з XIX століття зазнали значних змін, але історія „повертів хвостом та й кинув” актуальна і сьогодні. Добре, якщо потужила, та й обійшлося. І погано, якщо роман закінчився, а його герой залишив „подарунок” на пам’ять. Оксані не пощастило. Крах сподівань та розчарування в коханні і самі по собі неприємні, але в ті часи позашлюбна дитина вважалася соромом на все село, а дівчині, що принесла у подолі, приходилося ой як не солодко. По-друге, зворушливо. Автор дуже проникливо подає історію, співчуваєш і головній героїні Оксані, і її матері, і…

Невеличке повчальне оповідання у дусі просвітництва про шкоду пияцтва. От чим мені імпонує Квітка, так це тим, що навчає без повчань, а, так би мовити, наочними прикладами. От є Нечипір, пиячить безбожно, все пропиває, допивається до того, що спілкується у церкві з мерцями чи то уві сні, чи то у нападі делірію. Цікава, смішна історія, висновки відповідні: не пийте, діти, горілку. Але на свята та "у кумпанії" пару чарочок можна :)

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями Бо москалі - чужі люде, Роблять лихо з вами

Квітка-Основ`яненко малює нам українське село зі старосвітським укладом, святами, вечорницями, обрядами та традиціями. Оксана - чудова дівчина, і весела, і гарна, і розумненька, єдина кохана дитина своєї матері-вдови. Та і закохалася у москаля, та ще й не простого, а копитана. Аяка проста дівка не спіймалася б на гачок досвідченого залицяльника, та ще й пана? По факту, звичайно, можна у всьому звинуватити Оксану... Але ж вона противилася, хотіла забути копитана, та дівоче серце не встояло перед солодкими словами солдата та перспективами панського життя. Але ж пан копитан обманув її, напоїв, а далі уже все, назад дорогу закрито, вже вона осоромлена.

А взагалі, найзворушливіше у цьому творі те, що коли…

Ще одна, не менш, яскрава повість автора - "Сердешна Оксана". Розповідається про дочку розумної вдови, Оксану. Перша дівка на селі, красива, як калина. До неї сватаються завидні парубки, а вона вертить носом. Та от і до її серця постукала любов. До села приходять москальські солдати і Оксана втрачає голову від їхнього капітана. Любить його всім серцем, а в нього одне на умі "паматросіть і бросіть". Тут мені згадуються слова нашого геніального Шевченка, так і хочеться крикнути "Кохайтеся чорноброві та не з москалями". Насправді в повісті автор підняв дуже актуальну проблему, яка поширена і в наш час. Молоді, наївні дівчата ведуться на красиві очі, красиві слова, обіцянки, а потім з розтоптаною гідністю приносять "подарунок" в подолку. Особливо гірко було читати, коли Оксана власноручно…

(7) Оксана - моторна, жартівлива, ніжна, наївна красива дівчина, якій ще не виповнилась 16 років, живе з мамою. Всі хлопці на селі бажають її мати за дружину, але Оксана мріє про пана, когось особливого. І ось закохується вона у красивого зводника дівочих доль - командира. Цікаво, що в нього навіть імені в творі немає. Він просто Командир - один із тисячі типових командирів, які обдурюють наївних сільських красунь. Пройшовши багато старждань та зазнавши морального безчестя, Оксана повертається у рідне село. Історія типова в літературі, типова в 18 ст, типова в долі дівчини - зведення заможним, вищим за станом хлопцем дівчини. Та на її щастя Оксана не зовсім звичайна дівчина. Вона зрозуміла свою помилку, та пройшовши покаяння (що для Квітки-Основяненка - сповідувача православя - вкрай…