Лиходеи (сборник)

Лихі люди… Це невеликий за розміром, але величезний за геніальністю твір. Геніальний, бо написаний багатоталанною рукою майстра українського слова! І це слово… стискає серце і вивертає душу і давить. З однієї сторони: немов магнітом притягує мова автора, така жива, багатогранна… Читаєш і кожен рядок, то як мед на душу!

Сон, як добра мати, чарував усе чарівничим спокоєм, прикривав стиха темним пологом. Все заснуло під його добрим поглядом; заснуло, щоб на завтра прокинутися знову, з ясним сонцем проснутися на нове змагання з життям, з новими окріплими силами, і знову оголосити світ своїм гуком, своїми слізьми і радістю, котрі, як і кожен день, зіллються у один гомін, у один голос, і понесуться над розбуженою землею.

Але з іншої сторони… Зміст твору викликає сльози, сумний подив і тугу. Бо…

Я не знаю, що писати. Десь зникли всі слова. Щойно дочитала це невеличке оповідання і просто сиджу і витираю сльзи. Як же жаль нещасну сироту, яку тримали за наймичку єдині родичі, так що у чужих людей їй здавалося краще, ніж у рідних. Якій на біду зустрівся той Василь - зла на нього не вистачає - що так покористувався дівчиною. Яка врешті знову повернулася додому, працювала там, як проклята, а коли захворіла, її просто вигнали з дому. Як це боляче - коли власна дитина кричить від голоду, а тобі немає чим її нагодувати. Як це боляче - коли рідні люди, на яких ти ціле літо працювала не покладаючи рук, не віддають тобі останню спідницю. Як це боляче - знати, що у тебе і у твоєї дитини ніколи не буде власного дому. Як жахливо прийти до тями у в`язниці, тому що... кинула в річку власне…